«Срібна доба» – назва, яку отримав специфічний російський модернізм та російська культура межі XIX-XX сторіч в цілому. Окрім характерної для модернізму «поліфонічності» мистецьких течій, «срібну добу» можна означити і як час парадоксальних сплавів.
XIX сторіччя в Європі стало часом конструювання національних історій. На теренах Російської імперії процес дещо забарився і припав головний чином на рубіж XIX-XX сторіч. Повсюдне відчуття роз’єднаності, пошук своєї національної ідентичності, що спирається на дослідження історії, задали сутнісний вектор мистецтву «срібної доби» – історичний та жанровий живопис посилюють свої позиції. Цим можна пояснити один з основних парадоксів образотворчого мистецтва періоду: реалізм у ньому мав не меншу долю від символізму, акмеїзму, авангарду тощо. Бо саме на реалізм і спирався історичний живопис. Російський модернізм не заперечив реалізм, а, скоріше переформатував його у «символічний реалізм» і вмістив у лави своїх течій. Від «документування» реальності митці перейшло до її проєктування та вироблення нової системи цінностей. А прагнення єдності додало до цього поєднання релігійних мотивів.
Серед найвідоміших представників: Ілля Рєпін, Михайло Нестеров, Володимир Маковський, Микола Богданов-Бєльський, Микола Пимоненко, Зінаїда Серебрякова та інші.
Город изнутри»: ботанический сад февраль для меня самый депрессивный месяц — новогодние праздники давно закончились, украшения и иллюминация с улиц уже исчезли. свету в сутках немного прибавилось, да толку-то с него — грязный снег и голые деревья от этого ничуть не краше. и до весны ещё целая вечность… и кажется, что вдохнуть влажные тропики, провести рукой по мясистому листу агавы, увидеть как лезут из земли робкие крокусы и наливается желтизной лимон, не покидая читы, — это больная фантазия. к счастью — нет. чтобы попасть в оранжереи ботанического сада, не нужен ни самолёт, ни океанский лайнер.
Мне понравилась комедия фонвизина «недоросль». она принуждает читателя улыбнуться над смешными и нелепыми героями. писатель высмеивает дремучее невежество и нежелание хоть как-то изменить ситуацию, неверное воспитание дворянских детей, их лень и отсутствие своей позиции. комедия «недоросль» кажется забавнй лишь на первый взор. естественно, можно осудить госпожу простакову за её неверное и неразумное воспитание собственного сына. но ведь за свои ошибки она получила достойное наказание. слова "недоросли" в конце комедии — это живое подтверждение настоящего презрения и равнодушия, которые он испытывает по отношению к собственной матери. мать потакала всем капризам собственного ребенка, но конкретно это и оказалось самым нехорошим фактором, превратившим митрофанушку в убогое и ничтожное существо. простакова — персонаж совсем колоритный, она олицетворяет собой все человеческие пороки и слабости. таковым же смотрится её брат, любимое место которого — хлев со свиньями. недалеко от них ушел и митрофанушка. он не владеет ни разумом, ни благородством, ни возвышенными рвениями. он примитивен и жалок. непременно, все эти персонажи совсем комичны. но совместно с тем в данной комичности кроется большая человеческая катастрофа. такие пороки, как грубость, жадность, лицемерие, равнодушие, невежество, свидетельствуют о большой нравственной деградации людей. низость и убожество простаковых и скотининых являются отрицательными свойствами, воздействующими на жизнь остальных людей, то есть в произведении идет противостояние меду добром и злом. и весь ужас заключается в том, что зло на самом деле сильнее.
XIX сторіччя в Європі стало часом конструювання національних історій. На теренах Російської імперії процес дещо забарився і припав головний чином на рубіж XIX-XX сторіч. Повсюдне відчуття роз’єднаності, пошук своєї національної ідентичності, що спирається на дослідження історії, задали сутнісний вектор мистецтву «срібної доби» – історичний та жанровий живопис посилюють свої позиції. Цим можна пояснити один з основних парадоксів образотворчого мистецтва періоду: реалізм у ньому мав не меншу долю від символізму, акмеїзму, авангарду тощо. Бо саме на реалізм і спирався історичний живопис. Російський модернізм не заперечив реалізм, а, скоріше переформатував його у «символічний реалізм» і вмістив у лави своїх течій. Від «документування» реальності митці перейшло до її проєктування та вироблення нової системи цінностей. А прагнення єдності додало до цього поєднання релігійних мотивів.
Серед найвідоміших представників: Ілля Рєпін, Михайло Нестеров, Володимир Маковський, Микола Богданов-Бєльський, Микола Пимоненко, Зінаїда Серебрякова та інші.