Отношение Софий к Митрафанушке противопоставительное.Они противоположны.София красивая,воспитанная,умна,хитра и рассудительна.А Митрофанушка уделяет большую тягу к знаниям,воспитанию,уважению,доброте,и скромности.Но при этом у Софий было 3 партнера которые претендовали:Скотинин,Митрофанушка и Милон.Но только последний искренне любил Софию и хотел жениться на ней,а не на её наследстве.И что интересно у них с Милоном много общих интересов и точка зрения на жизнь.А это значит что Скотинин и Митрафанушка не подходят вовсе Софий.Если кратко то отношение Софий к Митрафанушке противопоставимы.
Семья Николеньки Иртеньева была похожа на множество богатых помещичьих семей того времени. Семья его принадлежала к старинному аристократическому роду, жила в прекрасных условиях, в обширном деревенском доме.
У него были отец Петр Александрович и мать, которая, впрочем, рано умерла. Были брат Володя и сестра Любочка. Полноправным членом семьи можно считать старую няню - Наталью Савишну, которая жила у них и служила с молодых своих лет.
Мать была очень нежна и добра: " У матушки «милый знакомый голос», «чудесная нежная ручка».
Отец немного самоуверен, предприимчив, самонадеян. Но он непрестанно заботился о благе своей семьи.
Николенька любил всех в своей семье, и после смерти матери часто искал утешения от несправедливых обид у Натальи Савишны.
Вскоре после смерти матери семья переезжает из деревни в Москву и живет в доме у бабушки. Бабушка очень добра к детям, нежно заботится о них и очень тяжело переживает смерть своей любимой дочери.
О семье в целом можно сказать, что она вполне добропорядочная, крепкая, в такой семье хорошо расти детям, получать хорошее воспитание и образование.
Але красунчик принц, схожий на однокласника Вадима Кулаківського, не чує. Він усе кружляє в танку з обраницею-обманницею, схожою на Ірку Завадчук: он і татуювання на плечі таке саме! Русалонька невідворотно перетворюється на сяйливу хмарку і пропливає в небі над Софійчиним балконом. От-от упадуть на книжку солоні краплі…
– Ти плачеш? – раптом озвалася за спиною тітонька Сніжана.
Тітонька Сніжана також порятувала свого судженого. Але не з води. Валентин поламав ногу на футболі. До травмопункту потрапив саме на Сніжанине чергування. Так і познайомились. У них за півтора тижня весілля.
Тітонька поклала свою легку (так і її пацієнти кажуть!) руку на Софійчине плече:
– Я й собі колись за Русалонькою побивалась і не терпіла казок із поганим кінцем. Якби моя воля – видала б закон: заборонити нещасливі фінали в казках!
– То я не одна така? – схлипнула голосно, але з полегкістю.
– У мене вдалась! Правда, нині… – тітонька сумовито провела поглядом хмаринку і сперлась на поруччя, – і я не проти політати безтурботним клубочком пари…
– Ви серйозно, тітонько? – не вірила своїм вухам племінниця.
– А що? Ні тобі переживань, ані клопотів про якесь там заміжжя…
Отакої! Якесь заміжжя! Мама так раділа, що тітонька нарешті знайшла своє щастя! Що кінець кінцем вибрала гідну пару. Бо Сніжана перебирала женихами, як циган кіньми. Багатьох відшивала тільки за те, що були всілякими там Зеленьками, Пічкурами, Розсипаними.
Жодне з прізвищ не пасувало до її імені!
Та й на своєму зоставатись ніяк: Ягода Сніжана! Цей же наречений – і розумний, і серйозний. І прізвище, як на замовлення, – Білий!
Тітоньці шилася розкішна весільна сукня. Вітальню вже засновано м'яким прозорим шовком, закидано мережаними стрічками, обсипано дрібними атласними трояндочками… Убрання буде справжнісіньким дивом – Софійка передчувала це, щогодини бігаючи до вітальні милуватися. Мама з тітонькою шитимуть його власноруч. По-перше, заощадять, хоч для жениха гроші – не проблема. По-друге, створять щось неповторне, ексклюзивне, як тепер кажуть.
І після цього пхекати: "Якесь заміжжя!"
Роздуми обірвав плач тримісячного братика.
– Софійко, біжи забав! – попросила мама. – Бо ми сьогодні так і не покроїмо. Стій, не крутись! Мірку мені, по-твоєму, з чого знімати? З бабусиної шафи?
Шафа тут, звісно, ні до чого. Просто, на відміну від тонесенької білявки Сніжани, вона неповоротка. Товста і чорна. І не виходить заміж.
Ну от, морочитись із братиком знову Софійці! Ні-ні, вона обожнює маленького Ростика! Проте мусять бути якісь межі. Усеньке вчорашнє післяобіддя вона вистоювала з візочком під магазинами: тітонька з мамою не минули жодного, вибираючи тканини і, як її, фурнітуру. Сьогодні ж укотре доведеться занапасть робити математику: зайнята-бо з дитиною!