Підробляв в аптеці свого дядька, нипав багато поневірянь, навіть був засуджений за розтрату грошей і відсидів у нормі Колумбус у штаті Огайо. За своє життя він бачив багато людей, стикав – із різними долями. Коли він став письменником, то його героями стали саме нони – маленькі люди, клерки, бандити, шахраї.
Одна з найкращих, найдраматичніших новел О. Генрі – “Останній листок”. Героїні її – дві молоді художниці Сьюі Джонсі, які живуть у “старому чудернацькому” Грініч Віліджі. Сира й холодна зима на півночі Америки принесла мешканцям старого будинку пневмонію. Джонсі захворіла у листопаді так сильно, що перебувала за крок від смерті.
Лікар, який прийшов оглянути Джонсі, і казав, що їй потрібно добре харчуватися і приймати ліки, щоб одужати. Але у Джонсі немає бажання жити. Вона вирішила, що помре, коли впаде останній пожовклий лист зі старезного вузлуватого плюща за вікном кімнати.
У другій частині новели з’являється старий німець Берман. Він – художник, нкий все життя тільки мріє про шедевр, що коли-небудь вийдез-під його пера. Для цього потрібне натхнення, якого не дає життя. Тому Берман ніколи не почне роботи над шедевром. Автор небагато розповідає про життя художника і про все, що він робив після того, як почув про хворобу Джонсі.
Ми дізнаємося про вчинок Бермана вже після його смерті. Старий німець майстерно намалював листок плюща прямо на цегляній стіні і хворій Джонсі давалося, що листок так сильно чіпляється за життя, що ніколи не впаде. Так минуло кілька днів.
Джонсі почала одужувати. Нарешті дівчина зрозуміла, що була поганим дівчиськом і що це гріх – хотіти вмерти. їй допоміг подолати хворобу листочок плюща – символ життя, намальований Берманом.
У кінці новели Джонсі довідується, хто допоміг їй вижити. Старий Берман намалював листочок ціною свого життя. Він промокнув від дощу, замерз від холодного пронизливого вітру.
Його старий організм не витримав пневмонії – і він номер. Старий художник віддав своє життя для того, щоб жила Джонсі. Невдаха і нездара зумів подарувати дівчині більше, ніж звичайний шедевр, – життя.
Новела О. Генрі – про людяність, співчуття, самопожертву. І про мистецтво, яке має спонукати до життя, давати наснагу, радість і натхнення. Це і є уроки О. Генрі, вони вчать радіти щирим людським почуттям, які можуть зробити життя у цьому шаленому світі щасливим і осмисленим.
Окаких свойствах натуры рассказывает н.в. гоголь . гооголь рассказывает о хлестакове в ,,замечаниях господ актёров '', то что хлестаков говорит и действует без всякого соображения . у хлестакова в противоположность городнечнечему и другим почти совсем нет реплик в ,,сторону'' . как говорится , что на уме , то и на языке . мне показалось , что гоголь хочет подчеркнуть в его хаоактере превиредливость . хлестаков просит у всех взаймы , но при этом во втором действии просит осипа посмотреть лучшую комнату и лучший обед . и в явлении третьем хлестаков жалуется , что пехотный капитан его оборал , но при этом он хотел бы с ним ещё сразится просто случай не привёл встретится . получается он вовсе не . и он говорит про город так: ,,какой скверный городишко ! в овощенных лавках ничего не в долг . это уж просто подло ." поэтому мне и показалось , что он прнвиредливый . гоголь не раз , что хлестаков ,,самый трудный образ в пьессе''. я думаю потому что он сделался виновником всеобщего обмана .ведь в начале хлестаков не врал не кому . он брал взятки не подозревая этого.он во всех случаях даже в минуту самого невероятного вранья , хлемтаков был искренен . в разъвязке ,,ревизора'' гоголь говорил : хлестаков - это ,,ветреная светская совесть ''.он начал врать когда догодался о том , что его считают за государственного человека . у него небыло изначального обмануть всех . городничий обманывается сам веря добчинскому и добчинскому . поэтому я думаю гоголь хотел сказать то , что он не злодей , а гений . конечно гоголь говорил про него в ,,замечаниях для господ актёров '',что он несколько приглцповат , как говоря без царя в голове.''но он обманул всех и стал наречённым женихом марии антоновны , но мне кажется он попал в ловушку и вышел из неё победителем.
Образ города в комедии довольно мрачный. этот образ возникает на основе реплик персонажей, поскольку сам н. в. гоголь не приводит авторского описания. так называемые «богоугодные заведения» являются прикрытием для махинаций, больных не лечат и почти не кормят. несмотря на то, что город небольшой, в нём есть и остро! - и тюрьма, они за полцены, и городничий явно горд этим обстоятельством, заключённых тоже часто не кормят. в школах шарлатаны, на улицах мусор и грязь. городу выдавались деньги на постройку церкви, но строительство даже не начиналось. общественная пирамида города складывается следующим образом: на самом верху городничий сквозник-дмухановский, далее располагаются судья ляпкин-тяпкин, попечитель богоугодных заведений земляника, смотритель училищ хлопов, почтмейстер шпекин, городские помещики бобчинский и добчинский, полицейские и прочие. купцы не имеют никаких прав, но, по крайней мере, имеют средства, чтобы откупаться от начальства. те, кто не имеет средств, являются людьми совершенно бесправными. это можно увидеть в сценах жалоб на городничего и распоряжений самого городничего относительно попытки города в порядок. у женщин тоже есть своя пирамида. она зависит от положения или отцов. жена городничего анна андреевна завидует молодости своей дочери марьи антоновны и всячески одёргивает её, показывая, кто хозяйка. та это чувствует, но для неё основные соперницы — дочери земляники, которые в пьесе так и не появляются. такие персонажи, как слесарша пошлёпкина и унтер-офицерская вдова, совершенно бесправны. члены этой пирамиды не удовлетворены своим положением и стремятся при первом же удобном случае обратить внимание на недостатки конкурентов, как-то подсидеть их. бобчинский и добчинский постоянно выводят друг друга на чистую воду, якобы «напоминая» друг другу об опущенных мелочах, вроде разорванной подкладки в кармане, городничего за глаза называют свиньёй и подлецом, земляника на всех доносит хлестакову, городничий всем указывает, как и что надо делать, укоряя нерасторопностью. как только возникает мысль, что городничий породнится с ревизором, все тут же начинают угодничать, перебивая друг друга и стараясь обратить на себя его внимание. жена же городничего настолько уже витает в высоких сферах, что без стеснения презрительно отзывается обо всех них как о «ком попало». представители низших сословий, пользуясь случаем, приходят жаловаться на начальство. когда оказывается, что это не , купцы смиренно просят прощения у городничего, который, однако, прекрасно понимает, что это смирение притворное, о чём купцам и сообщает ехидно. настоящее отношение персонажей друг к другу проявляется редко и, как правило, за глаза. никто из них не питает искренней симпатии к другому, все друг другу завидуют и старательно подмечают все промахи. до лучших времён.
Объяснение:
Підробляв в аптеці свого дядька, нипав багато поневірянь, навіть був засуджений за розтрату грошей і відсидів у нормі Колумбус у штаті Огайо. За своє життя він бачив багато людей, стикав – із різними долями. Коли він став письменником, то його героями стали саме нони – маленькі люди, клерки, бандити, шахраї.
Одна з найкращих, найдраматичніших новел О. Генрі – “Останній листок”. Героїні її – дві молоді художниці Сьюі Джонсі, які живуть у “старому чудернацькому” Грініч Віліджі. Сира й холодна зима на півночі Америки принесла мешканцям старого будинку пневмонію. Джонсі захворіла у листопаді так сильно, що перебувала за крок від смерті.
Лікар, який прийшов оглянути Джонсі, і казав, що їй потрібно добре харчуватися і приймати ліки, щоб одужати. Але у Джонсі немає бажання жити. Вона вирішила, що помре, коли впаде останній пожовклий лист зі старезного вузлуватого плюща за вікном кімнати.
У другій частині новели з’являється старий німець Берман. Він – художник, нкий все життя тільки мріє про шедевр, що коли-небудь вийдез-під його пера. Для цього потрібне натхнення, якого не дає життя. Тому Берман ніколи не почне роботи над шедевром. Автор небагато розповідає про життя художника і про все, що він робив після того, як почув про хворобу Джонсі.
Ми дізнаємося про вчинок Бермана вже після його смерті. Старий німець майстерно намалював листок плюща прямо на цегляній стіні і хворій Джонсі давалося, що листок так сильно чіпляється за життя, що ніколи не впаде. Так минуло кілька днів.
Джонсі почала одужувати. Нарешті дівчина зрозуміла, що була поганим дівчиськом і що це гріх – хотіти вмерти. їй допоміг подолати хворобу листочок плюща – символ життя, намальований Берманом.
У кінці новели Джонсі довідується, хто допоміг їй вижити. Старий Берман намалював листочок ціною свого життя. Він промокнув від дощу, замерз від холодного пронизливого вітру.
Його старий організм не витримав пневмонії – і він номер. Старий художник віддав своє життя для того, щоб жила Джонсі. Невдаха і нездара зумів подарувати дівчині більше, ніж звичайний шедевр, – життя.
Новела О. Генрі – про людяність, співчуття, самопожертву. І про мистецтво, яке має спонукати до життя, давати наснагу, радість і натхнення. Це і є уроки О. Генрі, вони вчать радіти щирим людським почуттям, які можуть зробити життя у цьому шаленому світі щасливим і осмисленим.