Доля” — перший вірш ліричного триптиха Шевченка “Доля”, “Муза”, “Слава”. Вірш медитативного характеру, витриманий у формі звернення поета до власної долі, що виступає тут як образ-персоніфікація.
Жанр: філософська лірика
Рік написання – 9 лютого 1858
Тема: розповідь поета про власну життєву долю, яка не лукавила до митця.
Ідея: возвеличення долі, яка супроводжувала поета впродовж всього його життя.
Основна думка: «Учись, серденько, колись / З нас будуть люде»; «Слава — заповідь моя».
Триптих створювався невдовзі після звільнення Шевченка з солдатської неволі як вираз його духовного самоусвідомлення після пережитих тяжких випробувань. Традиційні поетичні персоніфікації Долі, Музи, Слави й стали тут образною основою для підсумкових і водночас програмних роздумів ліричного героя-поета.
“Доля” Шевченко скорочено : У вірші “Доля” Т. Шевченко звертається до своєї долі, як до друга. Він вдячний їй, що повела в науку, що виховала його чесним та справедливим. І він гордий, що може сказати про себе — у нього немає “зерна неправди за собою”. І цей шлях — шлях до слави, до розуміння є в цьому світі й свого призначення.
У вірші ми бачимо ліричного героя, який уже психологічно піднісся над лихом і скорботами недавніх літ, маючи змогу вивести з усього пережитого зважений етичний підсумок. Суворі випроби життя не тільки не зламали, а й загартували його, зміцнили певність своєї моральної правоти, і тому він зі спокійною гідністю оглядає пройдений шлях: “Ми просто йшли; у нас нема / Зерна неправди за собою”.
По-іншому дивиться він тепер і на власну нелегку долю, відкриваючи в ній не лише недобру сторонню силу, а, зрештою, оскільки вона визначена вірністю поета своїм переконанням і, отже, в певному розумінні обрана добровільно, — і гідного, “нелукавого” друга й товариша в житті. В етичному комплексі Шевченка це — одне з остаточних, найбільш містких і вагомих ідейних формулювань.
В об’єктно-суб’єктному плані вірш являє собою звернений до уособленої долі монолог ліричного героя.
"А не можешь ли ты дать Герде что-нибудь такое, что сделает ее сильнее всех?
С этими словами финка посадила Герду на спину оленя, и тот бросился бежать со всех ног. - Сильнее, чем она есть, я не могу ее сделать. Не видишь разве, как велика ее сила? Не видишь, что ей служат и люди и звери? Ведь она босая обошла полсвета! "
Человечность — красота человеческого сердца. Это и сила, которую не в состоянии победить даже колдовство самой Снежной королевы. Как здесь не вспомнить слово старой финки про Герду: «Сильнее, чем она есть, ее не сделаю» . Следовательно, сильнее Снежной королевы оказалась маленькая девочка Герда, которая имела в груди горячее, чуткое сердце, была верной в дружбе, настойчивой и мужественной в достижении цели.
Кто сильнее снежной королевы? (по сказке Г. Х. Андерсена «Снежная королева» ) В сказке Г. Х. Андерсена Снежная королева — величественная и могучая. Она может засыпать мир снегом, заморозить все вокруг, но страшнее всего — сделать сердце человека ледяным и жестоким. На вид королева очень красива («Глаза ее сияли, как звезды… » ) . Но не было в тех глазах ни тепла, ни мира, потому что несли они лишь зло.
Снежная королева поцеловала Кая и сделала его своим послушным учеником, лишила память и чувство настоящей красоты. Подруга мальчика Герда отправилась на поиски товарища. Ей пришлось побывать и в волшебном саду женщины, и у разбойников, и в лапландки и мудрой финки, и во дворце Снежной королевы. Она преодолела большой путь, холод и голод, чтобы Кая. А затем своими слезами растопила лед и скалку волшебного зеркала. Мальчик опять стал самим собой и преодолел чары Снежной королевы.
Нужно читать то, что тебе интересно. а также оценивать психологические уровни, т.е. не будет толку, если ты, будучи в 5 классе, прочитаешь такое произведение, как "Мастер и Маргарита". книга, кстати, очень отвлечься от негативных мыслей, а также во время депрессии) если ты читаешь и постоянно отвлекаешься на что-то, то лучше отложи это подальше, пока у тебя не пробудится интерес через какое-то время (день, месяц, год и тд) не бывает такого, что людям не-нравится-читать или это-очень-скучное-занятие. просто они ленятся. читать нужно всегда, хотя бы раза два-три в неделю, чтобы поддерживать свой словарный запас и грамотность речи, а это очень важно в наше время
Объяснение:
Доля” — перший вірш ліричного триптиха Шевченка “Доля”, “Муза”, “Слава”. Вірш медитативного характеру, витриманий у формі звернення поета до власної долі, що виступає тут як образ-персоніфікація.
Жанр: філософська лірика
Рік написання – 9 лютого 1858
Тема: розповідь поета про власну життєву долю, яка не лукавила до митця.
Ідея: возвеличення долі, яка супроводжувала поета впродовж всього його життя.
Основна думка: «Учись, серденько, колись / З нас будуть люде»; «Слава — заповідь моя».
Віршовий розмір: Ямб.
“Доля” художні засоби
Повтори: «дальше, дальше», «слава …слава».
Звертання: «учися, серденько…», «ходімо ж, доленько моя», «мій друже вбогий, нелукавий!»
Риторичне запитання: «Які з нас люде?»
Риторичні оклики: «Та дарма!», «Ходімо ж, доленько моя!», «Мій друже вбогий, нелукавий!»
“Доля” історія написання
Триптих створювався невдовзі після звільнення Шевченка з солдатської неволі як вираз його духовного самоусвідомлення після пережитих тяжких випробувань. Традиційні поетичні персоніфікації Долі, Музи, Слави й стали тут образною основою для підсумкових і водночас програмних роздумів ліричного героя-поета.
“Доля” Шевченко скорочено : У вірші “Доля” Т. Шевченко звертається до своєї долі, як до друга. Він вдячний їй, що повела в науку, що виховала його чесним та справедливим. І він гордий, що може сказати про себе — у нього немає “зерна неправди за собою”. І цей шлях — шлях до слави, до розуміння є в цьому світі й свого призначення.
У вірші ми бачимо ліричного героя, який уже психологічно піднісся над лихом і скорботами недавніх літ, маючи змогу вивести з усього пережитого зважений етичний підсумок. Суворі випроби життя не тільки не зламали, а й загартували його, зміцнили певність своєї моральної правоти, і тому він зі спокійною гідністю оглядає пройдений шлях: “Ми просто йшли; у нас нема / Зерна неправди за собою”.
По-іншому дивиться він тепер і на власну нелегку долю, відкриваючи в ній не лише недобру сторонню силу, а, зрештою, оскільки вона визначена вірністю поета своїм переконанням і, отже, в певному розумінні обрана добровільно, — і гідного, “нелукавого” друга й товариша в житті. В етичному комплексі Шевченка це — одне з остаточних, найбільш містких і вагомих ідейних формулювань.
В об’єктно-суб’єктному плані вірш являє собою звернений до уособленої долі монолог ліричного героя.