ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ
(1907—1944)
Олег Ольжич народився 8 липня 1907 р. в Житомирі в сім'ї поета Олександра Олеся (О. Кандиби). Середню освіту почав здобувати у Пущі-Водиці під Києвом. У 1923 р. він виїхав разом з матір'ю з України і в Берліні зустрівся з батьком, який ще в 1919 р. емігрував з України. Незабаром родина переїхала до Горніх Черношинець під Прагою. У 1924 р. Олег вступив до Карлового університету, водночас навчався в Українському вільному університеті. Закінчивши університет, у 1929 р. написав дисертацію "Неолітична мальована кераміка Галичини". Став відомим вченим-археологом, брав участь у кількох археологічних розкопках на Балканах. Був за у США до Гарвардського університету читати лекції з археології.
У 1929р. після заснування ОУН (організації українських націоналістів) Ольжич став одним з найактивніших її членів, очолив культурний сектор організації, а трохи пізніше став заступником голови проводу ОУН.
У 1938 р. він заснував Український науковий інститут у США.
У 1935р. у Львові вийшла збірка Ольжича "Рінь".
За дорученням ОУН поет брав участь у проголошенні демократичної Карпатської України, очоленої А. Волошиним, знищеної 14— 15 березня 1939р. угорськими фашистами. Потрапив до хортистської тюрми.
У 1940р. у Празі вийшла збірка Ольжича "Вежі".
Після розколу ОУН у 1940 р. Ольжич, належачи до фракції мельниківців, очолив відділи ОУН на Правобережжі України, в Києві.
5 листопада 1941 р. він був одним із фундаторів Української національної ради, якою керував економіст М. Величківський. У 1941 р. після заборони рейхскомісаріатом діяльності ОУН, яка перейшла в підпілля, переїхав до Львова, де одружився з дочкою літературознавця Л. Білецького Катериною (Калиною).
У 1944 р. поет у Львові був схоплений гестапівцями. 9 чи 10 червня 1944 р. — закатований у концтаборі Заксенгаузен гестапівською трійкою (Вольф, Вірзінг, Шульц).
Посмертна збірка Ольжича "Підзамчя" вийшла у 1946р.
Олег Ольжич належав до покоління першої еміграційної хвилі, яке зуміло не тільки зберегти, а й примножити українську культуру за кордоном, коли на так званій материковій Україні найкращі традиції українського народу руйнувались репресіями, голодомором, добре продуманими "реформами". Усією своєю творчістю Ольжич прагнув утвердити героїчний світогляд, пропагував думку, що кожен громадянин має здобувати свободу, можливо, навіть ціною власного життя.
Нащо слова? Ми діло несемо.
Ніщо мистецтво і мана теорій.
Бо ж нам дано знайти життя само
В красі неповторимій і суворій.
Ось сходить, виростає, розцвіта
Благословеніє не форми — суті.
Одвага. Непохитність. Чистота.
Мілуйтеся! Беріть! І будьте, будьте!..
("Нащо слова?")
Вірші, пройняті цією ідеєю, друкувалися на сторінках емігрантської періодики, здебільшого у редагованому Д. Донцовим львівському журналі "Вісник" поряд з поезіями Є. Маланюка, Л. Мосендза, Олени Теліги.
Збірки Олега Ольжича "Рінь", "Вежі", "Підзамчя" абсолютно різні і за формою, і за змістом. Друга й остання прижиттєва книга поета "Вежі" відрізняється від інших збірок тим, що має гостру ідейно-політичну скерованість. Книга "Вежі" складається з двох ліричних поем: "Городок. 1932" і "Незнаному Воякові".
Вірш "Захочеш — і будеш" — це дев'ятий вірш із циклу "Незнаному Воякові", в якому автор у наказовій формі переконує, що майже все в житті залежить від нас самих:
Захочеш — / будеш. В людині, затям, Лежить невідгадана сила.
Тільки доклавши власних зусиль, людина може побудувати щасливе майбутнє, бо часто вона не усвідомлює, наскільки багатим є її внутрішній світ, скільки фізичної сили приховує сила людського духу. Але в той же час слід пам'ятати, що наші дії не можуть керуватись вседозволеністю, ми не можемо діяти за принципом "Ціль виправдовує засоби", адже всередині кожного з нас є вічне мірило вчинків — сумління. Автор називає сумління "невблаганним", адже ми можемо переконати оточуючих, що примусило нас порушити моральні принципи життя, але ми ніколи не зможемо переконати в Цьому сумління, не зможемо примусити його замовкнути:
Навчися надать блискавичність думкам І рішенням важкість каміння. Піти чи послати і стать сам на сам З своїм невблаганним сумлінням.
.
Объяснение:
вот
Ольжич Олег
Ольжич Олег
Ольжич Олег
Ольжич ОлегОльжич ОлегОльжич Олег
Previous
Next
ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ
(1907—1944)
Інші псевдоніми — М. Запоночний, Д. Кардаш, К. Костянтин, О. Невідомий, О. Світанок, О. Лелека.
Криптоніми — О., О.К – Справжнє ім'я — Олег Олександрович Кандиба.
Олег Ольжич народився 8 липня 1907 р. в Житомирі в сім'ї поета Олександра Олеся (О. Кандиби). Середню освіту почав здобувати у Пущі-Водиці під Києвом. У 1923 р. він виїхав разом з матір'ю з України і в Берліні зустрівся з батьком, який ще в 1919 р. емігрував з України. Незабаром родина переїхала до Горніх Черношинець під Прагою. У 1924 р. Олег вступив до Карлового університету, водночас навчався в Українському вільному університеті. Закінчивши університет, у 1929 р. написав дисертацію "Неолітична мальована кераміка Галичини". Став відомим вченим-археологом, брав участь у кількох археологічних розкопках на Балканах. Був за у США до Гарвардського університету читати лекції з археології.
У 1929р. після заснування ОУН (організації українських націоналістів) Ольжич став одним з найактивніших її членів, очолив культурний сектор організації, а трохи пізніше став заступником голови проводу ОУН.
У 1938 р. він заснував Український науковий інститут у США.
У 1935р. у Львові вийшла збірка Ольжича "Рінь".
За дорученням ОУН поет брав участь у проголошенні демократичної Карпатської України, очоленої А. Волошиним, знищеної 14— 15 березня 1939р. угорськими фашистами. Потрапив до хортистської тюрми.
У 1940р. у Празі вийшла збірка Ольжича "Вежі".
Після розколу ОУН у 1940 р. Ольжич, належачи до фракції мельниківців, очолив відділи ОУН на Правобережжі України, в Києві.
5 листопада 1941 р. він був одним із фундаторів Української національної ради, якою керував економіст М. Величківський. У 1941 р. після заборони рейхскомісаріатом діяльності ОУН, яка перейшла в підпілля, переїхав до Львова, де одружився з дочкою літературознавця Л. Білецького Катериною (Калиною).
У 1944 р. поет у Львові був схоплений гестапівцями. 9 чи 10 червня 1944 р. — закатований у концтаборі Заксенгаузен гестапівською трійкою (Вольф, Вірзінг, Шульц).
Посмертна збірка Ольжича "Підзамчя" вийшла у 1946р.
Олег Ольжич належав до покоління першої еміграційної хвилі, яке зуміло не тільки зберегти, а й примножити українську культуру за кордоном, коли на так званій материковій Україні найкращі традиції українського народу руйнувались репресіями, голодомором, добре продуманими "реформами". Усією своєю творчістю Ольжич прагнув утвердити героїчний світогляд, пропагував думку, що кожен громадянин має здобувати свободу, можливо, навіть ціною власного життя.