ответ:В рассказе Астафьева описываются люди простой деревни. Они живут небогато, их быт очень прост. Но главное, что они, живя в трудных условиях, сохранили в себе душевную теплоту и дарят ее другим. Деревенские жители, в изображении автора, неграмотны, их речь проста, они всегда говорят с душой. Разве не в этом заключается красота человека? По-настоящему добрые, всегда готовые люди. Астафьев особенно выделяет быт и простоту деревни. Без всяких излишеств и удобств дома, дворы. Люди, живущие в деревне, не всегда красивы внешне. В.Астафьев приводит в пример дядьку Левонтия. Человек, который пьет, бьет посуду. Но человек простой, открытый для других, беззлобный. Этот рассказ очень современен в наше время, нам не хватает красоты души. Вот она, красота: в деревне, где соседи друг другу, наставляют молодых и неопытных, не жалеют угощения для гостей, оказывают поддержку, не предают друзей. Друг Астафьева не пошел сниматься на фотографию, потому что его товарищ болен. Санька чувствует, что и он виноват в болезни друга. Он преодолевает большой соблазн, ведь фотограф — большой и редкий случай в деревне. Это пример дружбы, преданности, совести. Деревенские бабы учителю и его жене, приносят угощение, заботятся о ребенке, наставляют молодую учительницу. Пример уважения и взаимовыручки. Очень редко можно встретить такое в наши дни, когда соседи друг другу. Без всякой платы подшивают валенки школьному учителю. Его уважают и любят уже за то, что он здоровается со всеми и никогда ни в чем не откажет.
Деревня живет, как одна большая семья, дружная и крепкая. Пусть в ней случаются порой ссоры, но силой добра и прощая, можно победить все невзгоды. Человек добрый, открытый, всегда всем нравится, он приносит с собой свет в то общество, в которое попал. Очень много красивых внешне людей, но некоторые из них могут оказаться с холодной душой, что очень часто отталкивает и обижает других. Но по-настоящему красивый человек — тот, кто красив душой, красив своими поступками, теми словами, которыми он выражает свои мысли, своей улыбкой. Красота заключается в сердце!
Объяснение: выпиши от суда пару слов и вот тебе мини сочинение
Повість-казка Олександра Гріна "Пурпурові вітрила" - це справжній гімн мріям, надії та силі справжнього кохання. Головні герої - Ассоль та Артур Грей - справжні романтики. Вони завзято мріють, ніколи не втрачають надії та віри у те, що їхні мрії здійсняться - навіть тоді, коли, здається, все проти них.
Над Ассоль через її мрію глузують жителі міста, вважають її за дурну. Але дівчина не звертає уваги на недоброзичливість оточуючих. Вона мріє - і її мрія здійснюється. Артуру Грею теж довелося долати неабиякі перешкоди на шляху до здійснення його мрії, але він вистояв і досяг своєї мети. Це йому вдалося завдяки терпінню, наполегливості та вірі в себе і свою мрію.
Звісно, у реальному житті не всі мрії здійснюються. Але це не означає, що мріяти не треба. Навпаки: мрія надає людині крила, підносить її над буденністю життя. І тоді навіть найфантастичніша мрія може здійснитися - як у повісті Олександра Гріна "Пурпурові вітрила".
Оповідачем твору є батько Джипа.
Епізодом найбільшої напруги було те, як під великим барабаном зник Джип, а батько наляканий його не міг знайти.
Точка зору дорослого, тобто батька Джипа. Його охоплювали в різні моменти різні почуття: байдужість, здивування, задоволення, тривога, ревнощі, підозра, побоювання, обурення, нерозуміння.
Точка зору дитини, тобто Джипа. У нього також змінювались емоції з розвитком сюжету: цікавість, подив, захоплення, схвильованість, радість.