Однажды мама курица ,гуляя по берегу маленького неглубокого прудика,увидела в прибрежных камышах желтенького беззащитного утенка. Он потерялся и был очень напуган. Она пыталась расспросить утёнка откуда он, и что он здесь делает. Но напуганный зверёк не смог ничего сказать. Тогда курица решила отвести маленького утёнка в курятник, где она жила вместе со своими цыплятами. Цыплятка не хотели принимать нового жителя, и поэтому постоянно устраивали утёнку капости. Утёнок долго терпел, но однажды он решил поговорить со своими сородичами. Они ему расказали, что он не цыплёнок, и что он никогда не увидит своих родственников. Утёнок очень расстроился и пошёл их искать. Долго он ходил, ему было одиноко, он долго плакал. И спустя три дня он увидел расстроенную утку которая сидела возле пруда и горько плакала. Утёнку стало жалко её , он подошёл и спросил чего она плачет. Утка оветила,что во время прогулки потеряла своего ребенка. Он скаазл, что хочет жить с ними, и рассказал свою историю. Утка очень обрадовалась, потому что поняла что это и есть её ребенок, но решила рассказать утёнку об это позже)*
Відповідь:
За своє життя я встигла прочитати багато різних творів. Кожен із них по-своєму цікавий, про кожен можна багато говорити. Але я хочу зупинитися на творі, який прочитала цього літа. Це новела О. Генрі «Останній листок». Автор уславлює людську віру у життя, взаємодо , стверджує – не за яких умов не можна втрачати надію на краще.
Події новели відбуваються у сумній, сірій квартирі, де мешкають дві подруги-художниці. Уява хворої на пневмонію дівчини пов’язує залежність її життя з листям плюща, що опадає. З останнім опалим листочком воно скінчиться. Неймовірно, жахливо! Та Джонсі справді марніє щохвилини, рахуючи листочки, які цупко тримаються гілочки.
З таким ходом справ не може миритися подруга. Сью шукає до і знаходить її там, де, здавалося б, ні на що не можна сподіватися. Вчинок невдахи-художника Бермана врятував ситуацію: листочок, намальований ним на стіні будинку, не міг полетіти слідом за вітром тож й повернув Джонсі віру у те, що вона буде жити. Шкода лиш Бермана, який, застудившись під час роботи, помирає. Але, я гадаю. він буде жити у пам’яті дівчат, у шедеврі, який залишився на стіні, у свідомості читачів твору.
Новела «Останній листок» сповнила мене якимось неймовірними почуттями, не дитячими думками про своє життя. Я зрозуміла, як важливо вірити у життя, бути готовим до іншим у скрутну хвилину.