Головним персонажам повісті «Дорогою ціною» притаманне прагнення свободи, причому свобода має для них настільки важливе значення, що вони ладні віддати за неї будь-що. Бажання не тільки формальної свободи дій, а й бажання мати свободу вибору, духовну свободу властиве Остапові та Соломії.
Остап та Соломія люблять землю та працю на землі, проте вони хочуть працювати на себе, на своє майбутнє, нехай і тяжко працювати. Кріпаччина унеможливлює щасливе існування людини, адже вона с антигуманною за своєю суттю. Обидва герої ненавидять кріпосний лад, він неприйнятний для них своєю принизливістю.)
Героям властива неабияка порядність, взаємодо вони надають одне одному підтримку, ладні життя віддати одне за одного. Соломія не пересічна жінка. Вона активна, дієва, не здатна примиритися з несправедливістю, готова діяти, боротися за своє щастя та за свою долю. Соломію можна вважати надзвичайно сильною особистістю, хоча вона й не втрачає жіночності у будь-яких своїх діях. Вона мужня та рішуча, в її мужності є також своєрідна краса.
Остап надзвичайно сильна людина, він справжній чоловік, який
відчуває відповідальність за себе, за свій б життя та за тих, хто близький йому. Він здатний піти на ризик, аби тільки здобути жадану свободу для себе та Соломії. Його не можна зламати, скорити, він прагне здобути свободу будь-якою ціною.
Читаю стихотворение М.Ю. Лермонтова «На севере диком стоит одиноко...» и перед глазами возникает картина: высокая скала, на вершине растет одинокая сосна, ее ветви покрыты снегом. Снежная пустыня безмолвна. Природа спит. И это состояние вечно. Ничто не нарушает покоя. Кажется, звучит торжественная, величавая музыка. И дальше у М. Лермонтова сосна видит сон-мечту: в жаркой пустыне на горячем утесе растет прекрасная пальма. Она, наверное, тоже одинока, потому что «грустна». Сосна и пальма — это как две одинокие души, которые так далеки друг от друга, что никогда не смогут быть вместе. Поэтому стихотворение навевает не только настроение покоя, но и грусть. А потом я увидела картину И. И. Шишкина и удивилась: как точно передал художник настроение одиночества и покоя, которое есть в стихотворении М. Ю. Лермонтова. Центр картины занимает покрытая серебристым снегом сосна. Она выше скал. Над ней только низкое северное небо в тяжелых облаках. Сосна как бы задумалась о чем-то. Но картина И. Шишкина не кажется мне грустной: сверху льется яркий лунный свет. От него бело-голубой снег кажется праздничным, а сосна нарядной. На снегу лежит синяя тень. Да, сосна одинока, но величава и могуча. Суровая северная природа не сломила ее. Она выстояла и выстоит в любую непогоду. Вот так интересно поэт и художник каждый по-своему рассказали нам об одиночестве.
1. Древнерусская литература возникла в
4) В X веке.
2. В «Повести временных лет» описывается:
2) Все выше перечисленное