Ле́ся Украи́нка (укр. Леся Українка; настоящее имя Лари́са Петро́вна Ко́сач-Кви́тка, укр. Лариса Петрівна Косач-Квітка; 13 (25) февраля 1871, Новоград-Волынский — 19 июля (1 августа) 1913, Сурами) — украинская поэтесса и писательница, переводчица, деятель культуры.
Писала в самых разнообразных жанрах: поэзии, лирике, эпосе, драме, прозе, публицистике. Также работала в области фольклористики (220 народных мелодий записано с её голоса) и активно участвовала в украинском национальном движении.
Известная благодаря своим сборникам стихов «На крыльях песен» (1893), «Думы и мечты» (1899), «Отзывы» (1902), поэм «Старая сказка» (1893), «Одно слово» (1903), драм «Боярыня» (1913), «Кассандра» (1903-07), «В катакомбах» (1905), «Лесная песня» (1911) и другие.
По результатам опросов, современные украинцы называют её одним из самых выдающихся соотечественников, наряду с Тарасом Шевченко и Богданом Хмельницким[4].
Відповідь:
Сила волі, працездатність поетеси не може не вражати людину, а тому, коли мені важко, я перечитую вірші Лесі Українки, запитуючи у себе: "А як же їй було? Вона знайшла сили жити і творити — шукай і ти..."
Герої творів Лесі Українки — це мужні люди з великим серцем, сильної волі і незламного духу.
У вірші "Contra sрem sрero" фізично квола, але мужня дівчина роздумує над своїм життям. Вона не бажає коритися долі хворої дівчини, а бажає жити і бути корисною людям, як би важко їй не було:
Я на гору, круту, крем'яную
Буду камінь важкий підіймать.
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
Вражає і поезія "Слово, чому ти не твердая криця?", в якій поетеса створює образ гострого, безжалісного меча, що бореться з ворогами. Її зброя — це поетичне слово, яке піднімає на боротьбу дужих месників, закликає любити свій край і народ. У розумінні Лесі Українки, поет — це патріот своєї землі, який вболіває за долю рідного краю. Це людина, яка своїм поетичним словом бореться проти ворогів свого народу і країни:
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.
Так поряд з мотивами оптимізму, віри в свої власні сили у поетеси з'явилися і утверджуються погляди на мистецтво слова і його роль у суспільному житті:
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани.
У творах Лесі Українки — любов до народу, до країни:
До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.
Перегорнена остання сторінка томика віршів... Віршів, які вчать мудрості, добру, патріотизму.
Пояснення: