Живучи в Америці, видатний український письменник завжди душею був в Україні, разом з рідним народом мріяв про її світле майбутнє. Він завжди був у курсі подій, що відбувалися в Україні, слідкував за творчістю українських письменників. У його творчому доробку є кілька посвят, одна з яких — «Сучасникам». Максимові Рильському присвячує поет свій вірш, глибоко шануючи його за багату внутрішню культуру творчості, що несла в собі високохудожні образи й картини, за любов Рильського до українського слова, форма якого під його пером гармонійно зливалася зі змістом. На початку XX століття Максим Тадейович належав до «грона» неокласиків, що в той бурхливий час зберігали шанування літературних традицій, а не вдавалися, як більшість тогочасних поетів, до футуризму та інших формалістичних течій. Глибокою повагою до Рильського, поета і вченого, пронизані рядки поезії Маланюка, для якого він «далекий брат», «краси веселий кондот’єр», «еллін, схимник і Гоген», «алхімік мудрих слів». Маланюк розумів, у якому важкому становищі доводиться жити й творити українським радянським письменникам, адже «навколо — хащі й печеніги». Лагідно і сердечно звертається Маланюк до поета, низько схиляє перед ним свою горду голову. Ще один вірш посвяти «Сучасникам» присвячено Павлу Тичині, але слід сказати, що в ньому автор звертається і до інших своїх сучасників, що оспівували радянську «справжність». У 1917 році Павло Тичина став провісником «нового часу», весни, що мала прийти в Україну. Він закликав віддати революції свої палкі душї, адже сприймав її, як початок нового щасливого життя. Своєю поезією, сильною і щирою, він збудив національний дух українців, у І917—1919 роках Україна пережила воскресіння національної ідеї, зліт літератури. У Тичині вбачали нового месію після Великого Кобзаря в українській літературі, він став кумиром тогочасного юнацтва, зокрема Маланюка. Поезія Тичини була новим явищем в українській літературі, вона «на межі двох епох» звучала «сонячно-ярим оркестром», вона закликала боротися за незалежність і збудила мільйони. Про це нагадує Євген Маланюк кумирові своєї юності, що у добу тоталітаризму «віддав хвалу тиранам» і почав оспівувати радянську владу. Гіркий сарказм звучить у тих рядках, де йдеться про різницю ранньої поезії Тичини і поезії часу написання цієї посвяти: Раптом… брязнуло враз! …Від кларнета твого — Пофарбована дудка зосталась. …В окривавлений жовтень — Ясна обернулась Весна… Євген Маланюк не простив Тичині зради ідеї, до якої той закликав, і сміливо сказав правду про тих своїх сучасників, що зламалися під тиском радянської влади.
"Бегущая по волнам" Грина для читательского дневника:
Томас Гарвей проникся чувством к удивительной незнакомке. Парень узнал ее имя и увидел в порту корабль под названием "Бегущая по волнам". Грей хочет попасть на борт и ему это удается. Но случилась неприятность - Гарвей ввязался в потасовку и теперь его в шлюпке выбросили в открытое море. Таинственная незнакомка Гарвея, указав правильный курс. Здесь ему становится известно о смерти капитана Геза. Томас общается с Биче и Дэзи. Спустя годы он встречает Дэзи и женится.
Томас Гарвей, застрявший в Лиссе из-за болезни, услышал женский голос, произнесший: «Бегущая по волнам». За день до этого он, из окна харчевни, увидел девушку, спустившеюся с корабля. Наутро Томас отправился узнать, где она остановилась и узнал, что ее зовут Биче Сениэль.
Томас сел на корабль капитана Геза. Во время плавания он узнал, что корабль построен Нэдом Сениэлем. Портрет дочери его дочери висел в каюте капитана. В Дагоне на борт поднялись три женщины. Они веселились с капитаном в его каюте. Через некоторое время, услышав крики женщин и угрозы пьяного капитана, Гарвей вмешался и удар капитана в челюсть. В бешенстве Гез приказал высадить его на шлюпку. Три женщины прыгнули к нему. Одна из них представилась как Фрези Грант и велела Гарвею держать курс на юг. Там его подберет судно, идущее в Гель-Гью. Она сошла со шлюпки и поплыла по волнам. Вскоре появился корабль, подобравший их. На нем он услышал легенду о Фрези Грант: однажды фрегат ее отца потерпел крушение близ острова, но причалить к нему не было возможности. Он сказал, что дочь такая легкая, что могла бы пробежать по волнам до острова, и она тут же спрыгнула и поплыла. Тут опустился туман, а когда он рассеялся, не видно было ни острова, ни девушки.
Наконец они приплыли к Гель-Гью. Гарвея позвала женщина и сказала, что в театре его ждет женщина в желтом платье. Он подумал, что это Бичи, но ей оказалась Дейзи. Оскорблённая, что ее назвали чужим именем она ушла. Через минуту Гарвей увидел Биче Сениэль. Она привезла деньги и теперь искала встречи с Гезом, чтобы выкупить судно. Газ лежал в гостинице с пострелянной головой. Они с напарником не поделили доход от продажи опиума. Оказалось, что корабль не раз занимался перевозками наркотика. Узнав правду, Бич приказала подать корабль.
Перед расставанием Гарвей рассказал Биче о своей встрече с Фрези Грант. Биче вдруг стала настаивать, что рассказ его — легенда. Гарвей же подумал, что Дэзи отнеслась бы к его рассказу с полным доверием, и с сожалением вспомнил, что Дэзи Но вскоре Дейзи рассталась с женихом, и Гарвей женился на ней.
Объяснение:
Тема - Послання в майбутнє, звернення до нащадківІдея - заклик горіти душею, діяти сміливо, виробити в собі рису суворої самодисципліни та обов’язку, не втрачати людських рис на тернистих шляхах випробуваньЖанр-Громадянська (патріотична)Художні засоби -епітети«хуртовині сніжній», «у холодній зливі», «ясних привітів» -метафори«Палити серце в хуртовині сніжній,
Купати душу у холодній зливі». «Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив» -риторичні оклики«Не треба слів! Хай буде тільки діло!» -звертання«О, краю мій, …»-інверсіяХуртовині сніжній-образи-символивогонь, вода, вітер — символізують буремність, неспокій, очищення, оновлення.