Жила дівчинка на і‘мя Галина. Їй було 9 років. Галина - дуже хотіла мати домашню тваринку, але нажаль батьки Галинки не хотіли бачити тварин у своєму домі. Якось вечером дівчинка не послухалися батьків і занесла додому кішку, яку знайшла надворі. На жаль її побачив дідусь, який розповів це батькам, а ті за не слухняність поклали бідолаху на домашній арест.
Минув один тиждень, а вона досі вдома. Сьогодні був Понеділок і батьки не були вдома, адже вони пішли вгості до друзів, а Галинку залишили на бабусю і дідуся.
-Ну нарешті, останні дні цього аресту.-пробурмотіла Галинка, яка дивилася у вікно.
-Це так не справедливо! Що я зробила не так?
Дівчинка дивилася на веселих дітей, які веселилися надворі, поки вона нудьгувала вдома. Діти побігли за дерево і їх вже не було. Раптом Галина побачила собаку і трьох цуценят. На них не було нашийників, отже вони безпритульні, кинула оком дівчина.
-Галинко! Закривай вікно, скоро буде злива! - сказала бабуся з кухні.
Дівчинка кивнула і сказала: Добре!
Вона так і зробила, але через секунду задумалася.
-Але, що ж буде з сім‘єю цуценят?-вона неспокійно поглянула на них через вікно.
Через хвилину хмари почорніли і на землю впали перші краплі дощу. Тож поки дідусь спав, а бабуся готувала вечерю Галинка вдягнула курточку і сапожки і хутко побігла на вулицю. Вона йшла непомітно, щоб її знову не застукали.
Вона підбігла до собаки і сказала: Я тобі до не хвилюйся!
Мати собака, звісно, що почала відходити і лаяти на захист дітей.
Потім собака подала сигнал і почала тікати разом із цуценятами. Галинка посмутніла, бо ще ні одна тварина не боялася її. Раптом її обличчя видало страх, коли вона згадала про сьогоднішній шторм. Дівчинка почала бігти навздогін щоб наздогнати собак, але вони подалися до гори. Дівчинка зупинилася, а мати собака стала на захист дітей і почала ще голосніше лаяти.
Ось і почалася злива, прогриміла блискавка і вдарила найвищю точку ділянки, а саме гору. Від цього спричинився поштовх і камені рухалися із неймовірною швидкістю і спрямовані саме на собак!
Галинка побачила це, тому вхопила собак і разом з ними прослизнула в печеру. Назовні видався величезний звук і каміння закрило прохід. Дівчинку охопив страх і вона намагалася не втрачати надію. Цуценята невинно присіли до холодної землі із сумними мордочками.
Галина хотіла відштовхнути камінь, але все було марно, тому вона простягла руку собаці й сказала: Може ти довіришся мені?
Собака не знала що робити тому простягла лапу, наче згоду. Дівчинка спробувала подзвонити рятувальникам, але зв’язка не було. Тому вона ввімкнула ліхтарик на телефоні щоб оглянути місцевість. Там було три тунелі, тому вона дозволила обрати шлях цуценятам, а ті вибрали центральний. Вони довго йшли, аж поки не побачили отвір з якого веднілися невеличкі промені. Галинка простягнула собак наволю, а сама не могла пролізти. Нащастя по дорозі йшла жінка, тож Галинка пролунала:
-Агов я тут внизу!
Пішохідка почула ці звуки і побачила дівчинку, тож вона зателефонувала рятувальникам, а ті витягнули Галинку на поверхню. Ось так Галинка стала героєм дня, а собаків залишила собі. І її батьккм почали подобатися домашні тварини.
В повести Тараса Бульбы первыми героями повести стали Остап и Андрий. Когда им исполнялось 12 лет их родители отдали в Киевскую академию. Два брата, но у них разные взгляды на жизнь, разные характеры. Старший, Остап, с детских лет отличался «тяжелым и сильным характером». Он не хотел учиться, учеба казалась ему скучной и неинтересной. Четыре раза закапывал в землю свой букварь. Только под угрозой отца он остался в бурсе. Остап чтил традиции дедов и отцов и мечтал продолжить их. Поэтому он принимает обычаи и принципы запорожского быта. Он был надежным товарищем, всегда одним из первых, «приходивших под знамена предприимчивого бурсака, и никогда, ни в каком случае, не выдавал своих товарищей». Остап никогда не просил о помиловании. Смутить его и заставить склонить голову могли только слезы матери, они «душевно трогали его». Остап видит мир суровым и простым. Есть враги и друзья, свои и чужие. Его не интересует политика, он прямодушный, отважный, верный и суровый воин. Младший его брат Андрий - полная противоположность Остапу. Он охотно и без напряжения учился в бурсе, был изобретательнее своего брата. В бурсе он часто затевал всяческие авантюры и ловко уходил от наказания. Андрий выделялся среди товарищей по бурсе своей смышлёностью, ловкостью и силой, его часто выбирали предводителем «довольно опасного предприятия». Характером Андрий тоже отличался. Он был мягче брата, более романтичен, тонко чувствовал красоту. Часто он бродил по тихим улочкам, мечтал, любовался цветущими вишневыми садами. Он наделен более важным качеством — смелостью совершать самостоятельные поступки. С самой ранней юности Андрий начал ощущать «потребность любви». Полюбив польскую женщину Андрий готов ей служить до последней капли крови и совершив преступление, переходит на сторону врага. Ради любви он согласился оставить: дом, родных, друзей, отчизну. Для себя он посчитал более важным любимую девушку и из-за любви предает свою Родину. Два брата стали врагами и погибли братья разной смертью. Остапа казнили поляки, сожгли заживо. Даже на костре он не дрогнул, лишь искал глазами отца, хотел, чтобы тот знал, что не посрамил сын казацкой славы, не уронил своей чести. А Андрия убил родной отец, не вынесший позора сына. Один погиб за Родину, другой – за свою любовь. Можно по-разному относиться к Остапу и Андрию, но нельзя не признать, что их судьбы одинаково трагичны.