Еще светло перед окном,
В разрывы облак солнце блещет,
И воробей своим крылом,
В песке купаяся, трепещет.
А уж от неба до земли,
Качаясь, движется завеса,
И будто в золотой пыли
Стоит за ней опушка леса.
Две капли брызнули в стекло,
От лип душистым медом тянет,
И что-то к саду подошло,
По свежим листьям барабанит.
Метафора- "Качаясь, движется завеса"
Сравнение- "И будто в золотой пыли"
Олицетворение- "И что-то к саду подошло, по свежим листям барабанит"
Эпитет- "Золотая пыль", "Душистый мед", "Свежие листья".
Я НА ДЕЛЮСЬ ЧТО ЭТОТ СТИХ)
Дон Кіхот, довірливий, добродушний, вічна мета для глузувань і знущань... Читач роману нерідко бачить лише одну сторону - комічну. Перечитавши романів про шляхетних лицарів, іспанський ідальго Алонсо Кехана, взявши собі гучне ім'я Дон Кіхот Ламанчський, стає мандрівним лицарем (яких на той момент в Іспанії вже багато років як не залишилося). Він доблесно бореться з млинами, прийнявши їх за велетнів. Стадо овець здається йому протиборчими арміями. Смішно, чи не так? Ось і сміються оточуючі над Дон Кіхотом, людиною "не від цього світу", що живе не в реальному житті, а в лицарському романі.Адже Дон Кіхот далеко не дурень. До того, як вирушити вчиняти подвиги, цей ідальго прожив понад півстоліття, а значить, багато чого побачив і пережив. Поради, що їх дає Дон Кіхот Санчо Пансе, мудрі. Наприклад: "Зазирни всередину себе і постарайся себе пізнати, пізнання ж це є найважче з усіх, які тільки можуть бути. Пізнавши самого себе, ти вже не надуватимешся, наче жаба, що побажала зрівнятися з волом". Деякі його думки випереджають час на століття: "Пам'ятай, Санчо: якщо ти вступиш нашлях чесноти і будеш намагатися робити добрі справи, то тобі не доведеться заздрити справам князів і сеньйорів, бо кров успадковується, а чеснота купується, і вона має цінність самостійну, на відміну від крові, яка такої цінності не має". Ці слова сказані понад п'ятсот. років тому, у наскрізь станової середньовічної Іспанії, де до ідей рівності ще, як то кажуть, як до Місяця пішки, так що лицар Сумного Образу - не стільки комічний дивак, скільки людина, що прагне недосяжного ідеалу лицарства, благородний душею та чистий помислами. Чи потрібні такі люди нашому світові? Безперечно. Роману Сервантеса понад п'ятсот років, і всі ці роки люди читають її, а Дон Кіхот Ламанчський усміхається ним з гравюри сумною усмішкою чи то мудреця-філософа, чи то святого
Объяснение:
2."без тебя мы бы не справились"
3.концовка
примерно так