Специфику искусства графики составляет рисунок. Рисунок (как художественно-выразительное средство) хоть и используется во всех видах изобразительного искусства, но в графике он является ведущим, определяющим началом и применяется в более чистом виде. Поэтому можно считать рисунок главным средством графики (как пластику – в скульптуре, цвет – в живописи).
Само слово “графика” ведет свое начало от греческого grapho – пишу, рисую. Рисунок демонстрирует характер, темперамент, настроение художника. Язык графики основан, главным образом, на выразительных возможностях линии, штриха, пятна (иногда цветового), фона основы (обычно листа бумаги – белой или тонированной) с которым изображение образует контрастное или нюансное соотношение. Не смотря на то, что цвет в графике имеет большое значение, но используется все же более ограниченно, чем в живописи. Графика тяготеет к монохромности, чаще всего извлекая художественную выразительнось из сочетания двух цветов: белого (либо другого оттенка основы) и черного (или какого-либо другого цвета красящего пигмента).
Материалы и техники графики разнообразны, но, как правило, основой является бумажный лист. Цвет и фактура бумаги играют большую роль. Красочные материалы и техники определяются видом графики.
Байка БА́ЙКА – один із різновидів ліро-епічного жанру. Коротка, здебільшого віршована оповідь, що має алегоричний зміст і повчальну мету, героями якої виступають тварини, рослини, предмети, інколи люди.
Объяснение:
Історія Б. сягає тисячоліть. Пояснюється це її поет. змістовністю й мист. трансформацією, адже вона постійно знаходить нове застосування й проникає до ін. літ. жанрів. У історії світ. Б. особливу роль відіграли твори давньогрец. байкаря Езопа – прозові притчі, апологічні алегорії, що згодом переклав лат. мовою Федр. Спадщина Езопа, як і санскритська «Панчатантра» («П’ятикнижжя», 3 ст.), була джерелом тем, мотивів, сюжетів для багатьох байкарів, зокрема укр. У зх.-європ. літ-рі 17–18 ст. існувало дві школи в байкар, мист-ві: Ж. Лафонтена й Ґ. Лессінґа. Ж. Лафонтен порушив умовно-алегор. традицію, надавши Б. життєвої змістовності, невимушеності, дотепності. На нар. основі розвивалася рос. Б. 18 – поч. 19 ст. (В. Тредіаковський. А. Кантемир, О. Сумароков, М. Херасков, І. Дмитрієв та ін.). Вершиною розвитку рос. Б. є творчість І. Крилова. Жанр Б. має давню й багату традицію в Україні. Ще в шкіл. поетиках і риториках 17–18 ст. М. Довгалевського, Ф. Прокоповича, Г. Кониського, Т. Колісниченка наводяться зразки Б. навч. призначення. Б. використовували у своїх «казаннях» І. Галятовський і А. Радивиловський. Справжньою перлиною байкар. мист-ва є «Басні харковскія» (1753–85) Г. Сковороди. У 19ст. П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський, Є. Гребінка збагатили цей жанр, наповнивши його новими життєвими реаліями. Найвищого розвитку укр. Б. досягла у творчості Л. Глібова. До жанру Б. зверталися П. Свєнціцький, М. Старицький, Ю. Федькович, Т. Зіньківський, Олена Пчілка, Я. Жарко та ін. Традиції глібов. Б. продовжували І. Франко, Б. Грінченко, В. Самійленко. До жанру Б. зверталися В. Блакитний, С. Пилипенко, В. Ярошенко, М. Годованець, С. Воскрекасенко, П. Ключина, А. Косматенко, І. Манжара, П. Сліпчук та ін. Від 50-х рр., крім сюжет. віршованої Б., розвиваються такі її різновиди, як прозова Б. (Ф. Кривін, В. Чемерис), Б.-памфлет, Б.-епіграма.
ответ: Финн приворожил Наину чарами
Это из "Руслан и Людмила", если я правильно понимаю