Как рано мог уж он тревожить Сердца кокеток записных! Когда ж хотелось уничтожить Ему соперников своих, Как он язвительно злословил! Какие сети им готовил! Він — лицемір, вміє справити потрібне враження, однак часто навіть не розуміє навіщо йому це: Как он умел казаться новым, Шутя невинность изумлять, Пугать отчаяньем готовым, Приятной лестью забавлять… Онєгін не особливо поважав людей взагалі, однак, його гордовитість була сліпою гординею. Роззнайомився з Ленським, він високо оцінив його як людину, визнаючи його благородство і сильні риси характеру: Сноснее многих был Евгений; Хоть он людей конечно знал И вообще их презирал, — Но (правил нет без исключений) Иных он очень отличал И вчуже чувство уважал. У житті Онєгіна немає місця дружбі. Спілкування з Ленським для нього зводиться до розваги: … И скоро стали неразлучны. Так люди (первый каюсь я) От делать нечего друзья. Євген нещирий протягом всього свого життя, і це не дає йому насолоджуватися життям по-справжньому. Лише побачивши контраст між Тетяною колишньою і новою — холодною, світською дамою, Онєгін усвідомлює, що саме щирість, непідробленість — те, що оживляє серце. Случайно вас когда-то встретя, В вас искру нежности заметя, Я ей поверить не посмел: Привычке милой не дал ходу; Свою постылую свободу Я потерять не захотел… Ото всего, что сердцу мило, Тогда я сердце оторвал; Чужой для всех, ничем не связан, Я думал: вольность и покой Замена счастью. Боже мой! Как я ошибся, как наказан
В центрі розповіді – звичайний рядовий боєць Іван Терешка. Він родом з Білорусії, це фізично міцний 25-річний хлопець; знайома з дитинства селянська праця загартувала його, зробила сильним і витривалим. В полку він нічим не виділявся серед інших піхотинців, за колишні бої отримав три подяки від командування та дві медалі «За відвагу» і думав, що на більше не здатний. Волею випадку Іван опинився в полоні у німців. Епізод полонення постійно переслідує його в нічних кошмарах (адже тоді, за законом військового часу, здатися в полон автоматично означало стати на бік ворога, тобто зрадити Батьківщині. Не можна допустити, щоб тебе взяли живим в полон. Недарма письменник загострює увагу на цій проблемі. “Нельзя срывать злость на пленных, — з гіркотою думає Іван, — плен – не проступок их, а несчастье, они не сдались в плен – их взяли, а некоторых даже сдали, предали – было и такое”. Івана Терешко, який і в таборі не дозволив себе затоптати, роздавити в нім людину, а після того, як ковтнув повітря свободи і любові, що став ще сильніше, твердіше духом, — він готовий до смертельної сутички з фашистами. Доля підготувала цій людині щось страшніше за смерть: «вибір» Івана, можливо, найнестерпніший для людини, найстрашніший з усіх, які є в повістях Бикова.
Здравствуй какой текст?