Наприкінці ХІХ ст. письменники активно шукали шляхів оновлення літератури. Реалізм і натуралізм вже не задовольняли митців, які намагалися здійснити прорив зі світу буденного у світ Краси та Гармонії, де панує вічна Істина. Письменники мріяли про такі твори, які відображували б не об’єктивні предмети і життя людей, а духовне буття, що на їхню думку, має особливе значення. Ці прагнення знайшли втілення у теорії й практиці однієї з літературних течій модернізму – символізму, який виник і найяскравіше розвинувся у французькій поезії, справивши величезний вплив на всю світову літературу. Рубіж XX ст. в історії західноєвропейської літератури позначений потужним підйомом драматичного мистецтва. Драматургію цього періоду сучасники назвали «новою драмою», підкреслюючи радикальний характер змін, що стались у ній. «Нова драма» виникла в атмосфері культу науки, викликаного надзвичайно бурхливим розвитком природознавства, філософії й психології, і, відкриваючи для себе нові сфери життя, всотала у себе дух всемогутнього й всепроникаючого наукового аналізу. Біля джерел нової драми стояли Ібсен, Б’єрнсон, Стріндберг, Золя, Гауптман, Шоу, Гамсун, Метерлінк й інші видатні письменники, кожен з яких вніс неповторний вклад у її розвиток. В історико-літературній перспективі «нова драма», що послужила корінній перебудові драматургії XIX ст., ознаменувала собою початок драматургії століття XX. Основна тенденція «нової драми» - у її прагненні до достовірного зображення, правдивому показу внутрішнього світу, соціальних і побутових особливостей життя персонажів і навколишнього середовища. Точний колорит місця й часу дії - її характерна риса й важлива умова сценічного втілення. Таких принципів і дотримувався Ібсен у своїй драмі «Ляльковий дім». П’єса стала найяскравішим зразком «нової драми». П’єса є актуальною і по сьогоднішній день, адже в ній піднімаються важливі проблеми людини, сімʼї та суспільства в цілому.
МАКСИМ ГОРЬКИЙ В РАССКАЗЕ «ЧЕЛКАШ» РАСКРЫВАЕТ ПЕРЕД НАМИ ДВА, С ОДНОЙ СТОРОНЫ, ВЕСЬМА ПОХОЖИХ, С ДРУГОЙ СТОРОНЫ, РАЗЛИЧНЫХ ОБРАЗА. ОБРАТИМСЯ К КАЖДОМУ ИЗ НИХ И ПОПРОБУЕМ НАЙТИ, В ЧЁМ ЖЕ ЗАКЛЮЧАЕТСЯ РАЗЛИЧИЕ. ГРИШКА ЧЕЛКАШ - ЗАЯДЛЫЙ ПЬЯНИЦА, ЛОВКИЙ ВОР, СТАРЫЙ ТРАВЛЕНЫЙ ВОЛК. ОН БЫЛ БОС. В СТАРЫХ ВЫТЕРТЫХ ШТАНАХ, БЕЗ ШАПКИ, В ГРЯЗНОЙ СИТЦЕВОЙ РУБАШКЕ С РАЗВОРОТОМ, ОТКРЫВАВШИМ ЕГО СУХИЕ И УГЛОВАТЫЕ КОСТИ, ОБТЯНУТЫЕ КОРИЧНЕВОЙ КОЖЕЙ. ДЛИННЫЙ, КОСТЛЯВЫЙ И НЕМНОГО СУТУЛЫЙ. ГАВРИЛА – МОЛОДОЙ ПАРЕНЬ В СИНЕЙ РУБАХЕ. В ШТАНАХ, В ЛАПТЯХ И В ОБОРВАННОМ РЫЖЕМ КАРТУЗЕ. ПАРЕНЬ ШИРОКОПЛЕЧИЙ, КОРЕНАСТ, С ЗАГОРЕЛЫМ И ОБВЕТРЕННЫМ ЛИЦОМ. СНАЧАЛА НАИБОЛЕЕ СИМПАТИЧНЫМ ДЛЯ НАС, ПОКАЖЕТСЯ ГАВРИЛА,… НЕВОЛЬНО ВСПОМИНАЕТСЯ РУССКАЯ ПОСЛОВИЦА: «ВСТРЕЧАЮТ ПО ОДЕЖКЕ, ПРОВОЖАЮТ ПО УМУ». И ДЕЙСТВИТЕЛЬНО ПЕРВОЕ ВПЕЧАТЛЕНИЕ ОБМАНЧИВО. ЭТИ СЛОВА МЫ СОВЕРШЕННО ТОЧНО МОЖЕМ НАЗВАТЬ ПРАВИЛЬНЫМИ, ЗНАЯ, ЧТО СЛУЧИЛОСЬ В РАЗВЯЗКЕ РАССКАЗА. В ДАЛЬНЕЙШЕМ МЫ ВИДИМ, КТО ЕСТЬ КТО, НА САМОМ ДЕЛЕ. ЧЁТКО ЗАМЕЧАЕМ, В ЧЁМ СОСТОЯТ РАЗЛИЧИЯ МЕЖДУ ГАВРИЛОЙ И ЧЕЛКАШОМ. ВО-ПЕРВЫХ, У НИХ РАЗЛИЧНОЕ ОТНОШЕНИЕ К ЖИЗНИ. РАЗЛИЧНЫ ИХ НРАВСТВЕННЫЕ ВЗГЛЯДЫ И ЦЕННОСТИ. ПУСКАЙ, ОНИ ОБА АЛЧНЫ, К ДЕНЬГАМ ОНИ ОТНОСЯТСЯ ПО-РАЗНОМУ. ЧЕЛКАШ В ОТЛИЧИЕ ОТ ГАВРИЛЫ НЕ ПОЙТИ НА УБИЙСТВО ЧЕЛОВЕКА. ЧЕЛКАШ ВЕРУЕТ В БОГА, ПЫТАЕТСЯ ЖИТЬ ПО ХРИСТИАНСКИМ ПРАВИЛАМ, НЕСМОТРЯ НА ТО, ЧТО ЯВЛЯЛСЯ ВОРОМ. ГАВРИЛА ЖЕ ЧЕЛОВЕК БЕЗ МОРАЛЬНЫХ УСТОЕВ, РАДИ ДОСТИЖЕНИЯ СВОЕЙ ЦЕЛИ, ДОБЫЧИ ДЕНЕГ, ПОЙДЁТ НА ВСЁ И НА ПРЕДАТЕЛЬСТВО, И НА ЛОЖЬ, И ДАЖЕ НА УБИЙСТВО .Ну вот както так
Объяснение:
Наприкінці ХІХ ст. письменники активно шукали шляхів оновлення літератури. Реалізм і натуралізм вже не задовольняли митців, які намагалися здійснити прорив зі світу буденного у світ Краси та Гармонії, де панує вічна Істина. Письменники мріяли про такі твори, які відображували б не об’єктивні предмети і життя людей, а духовне буття, що на їхню думку, має особливе значення. Ці прагнення знайшли втілення у теорії й практиці однієї з літературних течій модернізму – символізму, який виник і найяскравіше розвинувся у французькій поезії, справивши величезний вплив на всю світову літературу. Рубіж XX ст. в історії західноєвропейської літератури позначений потужним підйомом драматичного мистецтва. Драматургію цього періоду сучасники назвали «новою драмою», підкреслюючи радикальний характер змін, що стались у ній. «Нова драма» виникла в атмосфері культу науки, викликаного надзвичайно бурхливим розвитком природознавства, філософії й психології, і, відкриваючи для себе нові сфери життя, всотала у себе дух всемогутнього й всепроникаючого наукового аналізу. Біля джерел нової драми стояли Ібсен, Б’єрнсон, Стріндберг, Золя, Гауптман, Шоу, Гамсун, Метерлінк й інші видатні письменники, кожен з яких вніс неповторний вклад у її розвиток. В історико-літературній перспективі «нова драма», що послужила корінній перебудові драматургії XIX ст., ознаменувала собою початок драматургії століття XX. Основна тенденція «нової драми» - у її прагненні до достовірного зображення, правдивому показу внутрішнього світу, соціальних і побутових особливостей життя персонажів і навколишнього середовища. Точний колорит місця й часу дії - її характерна риса й важлива умова сценічного втілення. Таких принципів і дотримувався Ібсен у своїй драмі «Ляльковий дім». П’єса стала найяскравішим зразком «нової драми». П’єса є актуальною і по сьогоднішній день, адже в ній піднімаються важливі проблеми людини, сімʼї та суспільства в цілому.