DakamshiyХорошист
Старий, не дуже вдалий, художник Берман мав мрію - створити шедевр.
Він малював картини, які не мали успіху.
Берман опікувався двома молодими дівчатами Сью та Джонсі.
Він дізнався від Сью, що Джонсі майже невиліковно хвора. Вона ж постійно дивилася у вікно, за яким стояло дерево. Вітер колихав гілля і з нього опадало листя. Сью вирішила, що помре, коли з нього впаде останній листок.
Берман, дізнавшись про це, намалював листок таким чином, що з вікна здавалося, ніби він тримається на дереві.
Він малював його, коли на дворі була жахлива погода. Берман занедужав.
Проте, коли Джонсі побачила, що листок не падає, вона повірила, що може і має видужати - і дійсно почала видужувати. А от Бермана забрали до лікарні, де він врешті помер від запалення легенів.
Автор цієї надзвичайно людяної новели майстерно показав відданість заради порятунку життя іншої людини.
Отже, Берман реально створив шедевр, кращий за будь-які свої попередні роботи. Його мрія здійснилася.
Объяснение:
Неприємна, знайома млявість -
провісниця всіляких прикростей -
закрадалася в груди.
Бо він, Шептало, кінь особливий, кінь білий, а коли й попав у це бригадне стовпище, то завдяки злому випадку,
химерам долі.
Навколо ж стільки святково вбраного народу, стільки коней із сусідніх сіл, і
всі бачать сором його, білого коня. Вони, люди, знають: на Шептала
можна покластися.
Попереду клубком куряви котить табун, за табуном - Степан, а за
кіньми i Степаном - він, Шептало.
можна досхочу тішитися уявою, що це він, білий кінь, жене до водопою і сірих, і вороних, і гнідих, і перистих.