Вірш «І нудно і сумно...» образно ілюструє лермонтовську концепцію самотності та розчарованості світом. За жанром це романтична елегія, але, на відміну від звичайної для по-ета-романтика позиції протиставлення себе недосконалому суспільству, ліричний герой лермонтовського твору обирає іншу модель поведінки — самоізоляцію як єдино можливу форму існування в лицемірному світі. Ліричний сюжет вірша розгортається у вигляді внутрішнього монологу, сповіді героя, сповненої сумних роздумів про сенс людського життя. Композиційно вірш розпадається на три частини. У першій (вступній — два початкові рядки) визначається внутрішній душевний стан героя:
І нудно і сумно, і нікому руку подать,
Як горе у душу прилине...
У другій частині (основній — рядки 3—10) у формі риторичних запитань і лаконічних відповідей розгортаються образні аргументи на користь основної думки, заданої першим рядком вірша:
Бажання!., чи варто даремно і вічно бажать?..
У третій частині (заключній — два останні рядки) дається афористичний висновок, який песимістично узагальнює роздуми
ліричного героя: «Й життя, як поглянеш на нього уважно навкруг, — /Лиш жарт, де ні змісту, ні глузду немає».
ответ: Як кожен вид мистецтва, поезія має на меті відірвати людину від будинного життя і перевести її в інший світ — світ Прекрасного. У кожного виду мистецтва є свої власні засоби виразності. У поезії цим засобом є слово. Сила поетичного слова настільки велика, що воно може піднімати цілі народи на боротьбу за свою незалежність , воно може змінювати людську душу, очищати її від бруду,пробуджувати в ній високі прагнення. Поезія — це музика інтонації, в ній правда життя і душі прекрасні пориви. Сами про це хоче сказати нам Поль Верлен.