ответ:Свою
рецензию я решил написать на рассказ Василия Макаровича Шукшина «Срезал», написанный в 1970 году. Я знаком с
Шукшиным-актером, я видела много фильмов с его участием. Также Шукшин был мне интересен как режиссер. Мне
запомнились такие его известные фильмы, как «Калина красная», «Печки-лавочки», «Живет такой парень». Василий
Макарович Шукшин был известен не только как актер и режиссер, но и как замечательный писатель. Им были
написаны два романа, шесть повестей. Прочитав один из его сборников рассказов — «Характеры», хотел бы выделить
рассказ «Срезал».В своем произведении автор поднимает перед читателем тему социальной демагогии. Простой
деревенский мужик Глеб Капустин, решивший, что он живет хуже других и обделен возможностью сделать свою жизнь
лучше, мстит за это людям, которые выше его по социальному статусу (полковник, профессор, кандидат). В
действительности эти люди не имеют никакого отношения к его жизни. Отсюда у героя такая зависть и злость. Но
дурацкая месть заключается в том, что он пытается вести дискуссии с кандидатом и прочими по вопросам, в
которых сам ничего не понимает и не разбирается. Глеб Капустин всего лишь напичкан сведениями отовсюду: из
газет, радио, телевидения, книг, плохих и хороших. Но все это перемешалось, и это он преподносит так, как
будто он умный, образованный человек. Это месть ничуть не прикрашенная, а прикрашенная если, то для
одурачивания своих товарищей.Рассказ интересен тем, что в нем Шукшин описал не свойственный для деревни
случай. Писатель, уделивший большое место в своем творчестве деревенской жизни, показал деревенского жителя в
необычной роли. Вторжение в деревню в таком неожиданном выверте, где уж вовсе не благостность, не
патриархальность никакая. Не в каждой деревне найдется такой «умник».Глеб Капустин – белобрысый мужик сорока
лет, начитанный и ехидный. Деревенские мужики специально водят его к разным приезжим знаменитостям, чтобы он
их «срезал». Автор не пишет ничего о жизненных интересах главного героя, кроме того, что он работает на
пилораме. В рассказе это упомянуто между делом, что можно просто эту деталь не принять во внимание. Создается
впечатление, что вся его жизнь заключается в том, чтобы глупо мстить людям выше его по социальному уровню.Глеб
Капустин не прислушаться к голосу другого человека, его интонация всегда обличительна. Глеб никак не
может понять, что для того, чтобы добиться чего-то в жизни, необходимо приложить усилия. Он просто снял с
повестки дня вопрос, что для того, чтобы жить хорошо, надо что-то сделать. Он просто игнорирует это. Никаких
тормозов почему-то на этом пути не оказалось. Постарайся, тогда тоже станешь ученым или еще кем-нибудь, тоже
будешь приезжать на такси и выгружать из багажника по пять чемоданов. Но деревенский мужик привык, что к нему
обращаются, как к хозяину положения, хозяину страны, труженику. Он привык, что за него думают, ему все
принимают важные решения. Противопоставлением этому служит в рассказе семья кандидатов Журавлевых,
приехавших в отпуск в деревню. Хотя Глеб Капустин полагает, что он превзошел умных и образованных людей, на
самом деле они не стремятся и не хотят с ним спорить. Они просто не понимают, что он от них хочет.Шукшину ярко
удалось показать деревенских мужиков, которые восхищаются «умом» Капустина и удивляются тому, как он «срезал»
кандидата».В одном из своих интервью Василий Макарович Шукшин сказал, что из своего сборника «Характеры» он
выделяет рассказ «Срезал». И с ним нельзя не согласиться. «Срезал» стоит особняком в этом сборнике, он
наиболее примечателен. Наверное, потому, что он не похож на другие рассказы. Рассказ очень своеобразен. Логика
главного героя Глеба Капустина подталкивает на размышления. Такие герои, как Глеб Капустин, такие «чудачки» и
придают яркость, непохожесть произведениям Василия Макаровича Шукшина. Рассказ «Срезал» написан доступным
языком, он понятен любому читателю. Этот очень небольшой по объему рассказ произвел на меня неизгладимое
впечатление. Тема, идея, проблемы, которые подняты в рассказе, не могут оставить равнодушным ни одного
читателя.
Объяснение:
завдяки Мацу о Басьо (1644-1694). Поетична спадщина, залишена Басьо, містить у собі хоку та «зчеплені строфи». У числі йош прозаїчних творів - щоденники передмови до книг і окремих віршів, листів. Лауреат Нобелівської премії Кавабата Ясунарі назвав вірші свого земляка найвищим досягненням японської літератури. Щодо дослідження творчості М. Басьо, то її почали вивчати порівняно недавно. Одна з дослідниць його творчості Н.С.Шефтелевич зазначала, що поезія японського класика - це не лірика природи в європейському розумінні цього терміна, а лірика самої природи, тобто поет виступає в ролі медіума, інформацію якому постачають не духи, а явища природи, рослини, мінерали тощо. Щоправда, такий погляд має «містичне» забарвлення, але він ще раз підкреслює, який складний поетичний матеріал залишив у спадок Мацуо Басьо. Його поезія й досі залишається багато в чому загадковою. Окремі дослідники поезію, творцем якої був Басьо і його учні, порівнюють з напіввідчиненими дверима Його поезія складна і незвичайна, що пояснюється незвичайністю й самої країни - батьківщини Мацуо Басьо. Давня країна Ямато, Країна Сонця, що сходить, Японія... Але Японія - не просто назва країни, це ім'я однієї із загадкових, багатих та складних цивілізацій Японія відзначається своєрідною самобутньою культурою, де перевага віддається внутрішній глибині, змістовності витонченості на противагу зовнішній пишноті. Японія - це країна, де кілька століть тому з'явилася нова поетична форма - японський трирядник хоку. творцем якої є поет XVII ст. Мацуо Басьо. Творчість його вчить вдивлятися у звичне й помічати несподіване, розглядати потворне і бачити прекрасне, задивлятись у просте й знаходити складне. Вірші Мацуо Басьо - переважно пейзажна лірика. Метою даної роботи є спроба визначити художню своєрідність хоку поета в контексті японської поезії цього періоду, місце природи та художньої деталі в них.Якщо до ХІП століття в японській поезії неподільно панував п'ятистопний вірш вака то у ХШ-ХУІ століттях на перше місце вийшла поезія «нанизаних строф» - рента Виникнення цього своєрідного жанру в японській поезії пов'язане в першу чергу з тим, що до ХІП століття п'ятистопний вірш вака розпався на дві строфи - тристопний і двостопний вірш. Значною мірою цей процес був обумовлений тим, що класичний п'ятистопний вірш майже завжди мав характер послання, а отже, потенційно був розрахований на відповідь. Ця відповідь найчастіше втілювалася також у п'ятистопному вірші, який міг потягти за собою нову відповідь. Таких віршованих перекличок немало і в «Манйосю», і в «Кокінсю», особливо ж багато їх у домашніх антологіях і в класичних творах японської прози. Вірш-відповідь, як правило, використовував образи, задані початковим віршем, іноді дещо переробляючи їх. Таким чином, один вірш вів за собою інший за покликом слідувала відповідь. Перекличка могла бути і внутрішньою - між двома частинами одного вірша. Іноді ці дві частини писали різні поети - один писав початок, інший додавав кінець чи навпаки. Так виникла поезія «нанизаних рядків» - рента Один вірщ написаний двома поетами, - найпростіший її варіант.Головна риса поезії рента, неодмінна умова її існування - діалогічність. Навіть найпростіший вид рента передбачав наявність двох авторів