В рассказе В.И. Шукшина "Критики" два главных действующих героя: это дедушка Тимофей семидесяти трех лет и его внук Петька, мальчишка тринадцати лет. Они дружили, а объединяющим звеном было кино, которое оба любили смотреть вместе. Половина дедовой пенсии уходила на билеты в кино.
После картины дед и Петька с азартом обсуждали увиденное. Отец Петьки с иронией называл их "критиками".
Однажды дед не удержался и сказал, что так не бывает, когда вся семья и гости из города смотрели фильм на деревенскую тему. Муж городской тети начал убеждать старика, что это неважно, что герой не умеет держать топора, хотя играет плотника. При этом они снисходительно улыбались. Деда это обидело, ведь он был настоящим мастером: полдеревни построено его умелыми руками.
Главная мысль этого короткого произведения, на мой взгляд, заключается в том, что к пожилым людям следует относиться уважительно, чего нет в семье Петьки.
Объяснение:
Всю свою жизнь Лана живет в тени своей кузины. Эштон всегда делала все лучше всех, имела кучу друзей и выглядела как модель. И она всегда водила вокруг пальца Сойера Винсента — единственного парня, которого Лана когда-либо хотела. Но теперь все по-другому. У Ланы есть шанс, чтобы Сойер увидел ее, и она воспользуется им. Если бы только он покончил с Эштон, потому что Лана устала быть второй. Сердце Сойера разбито. Он потерял свою девушку, своего лучшего друга. А потом в город приезжает Лана. Кузина Эштон всегда была милой и красноречивой, но сейчас она еще и потрясающе красива. Сойер не знает, сможет ли Лана излечить его разбитое сердце, но, по крайней мере, проведенное с ней время может заставить Эштон ревновать. То, что начинается как беззаботный роман, становится похотливой игрой обольщения. У Сойера и Ланы могут быть различные мотивы, но их частые встречи могут сделать из них пару.
Оглавление
Эбби Глайнс Братья Винсент
Посвящение
Аве, моей девочке, твоя улыбка освещает все вокруг. Твой смех может улучшить мое
настроение. Я так благодарна, что ты есть у меня. Мечтай о большем, дорогая.
Благодарности
Сначала, я хотела бы поблагодарить Кита, моего мужа, который терпел грязный дом,
отсутствие чистой одежды и перепады моего настроения, пока я писала эту книгу (и все
мои другие книги).
Моим трем драгоценным ребяткам, которые ели огромное количество корн-догов, пиццы, замороженной и сухой, потому что я писала взаперти. Клянусь, я приготовила им много
хороших горячих блюд, как только закончила.
Таммре Уэббер и Элизабет Рейес, моим критикам. Так или иначе, я убеждена, что эти
леди стали моими критиками. Теперь я читаю их книги в первую очередь! Я бы сказала:
"Я шучу", но… это не так. Я люблю их работу. Они для меня прерогатива. Они очень мне с «Мальчиками Винсент». Их идеи, поощрения и предложения сделали
процесс написания намного легче. Они восхитительны и я не знаю, закончила бы я
вообще эту книгу без них.
Моим девочкам FP. Я не хочу говорить, что означает FP, потому что это может прочесть
моя мама и у нее остановится сердце. Шучу… наверное. Вы, девочки, заставляете меня
смеяться, слушаете мою болтовню и, вам всегда удается радость для глаз, чтобы сделать
мой день ярче. Вы в самом деле моя армия. Что случается в Нью-Йорке, остается в Нью-
Йорке… да, девочки?
Стефани Муни, лучшей художнице обложек. Она восхитительна, о чем я не устаю
повторять.
Стефани Т. Лотт, лучшего редактора, о котором я могла только мечтать. Из-за меня ее
время было сжато, но она справилась. Она реально крута.
Ахілл — син богині Фетіди і смертного Пелея. Мати називала його «коротко- вічним сином», адже за бажанням Зевса він був приречений на загибель.
Ахілл, або Ахіллес, був видатним воїном, який любив і цінував зброю. Але найбільшою його гордістю був щит, викуваний Гефестом. Щит Ахілла був міцний і великий. П'ять шкіряних шарів стягував потрійний обід, що яскраво блищав, а на самому щиті Гефест вирізьбив багато оздоб і до дрібниць продуманих різних зображень. На щиті було зображено Землю, Сонце, сузір'я: Плеяди, Гіади, Оріон, Велика Ведмедиця, що її ще Возом називають. Ще на щиті майстерна рука Гефеста вирізьбила два прекрасні міста. На одному зображено весілля: юні дівчата йдуть через місто і під весільні співи весело танцюють разом із юнаками. На ці веселощі з подивом дивляться з порога своїх будинків статечні жінки. На міській площі зібралася юрба, всередині якої двоє чоловіків сперечаються про пеню за вбитого чоловіка. Кожен із них доводить своє. За суперечкою стежать старійшини. Вони сидять колом, а перед ними лежать золоті монети, які віддадуть тому, хто доведе свою правоту.
У другому місті точиться війна. Озброєне військо оточило місто. Серед воїнів немає згоди: частина їх хоче зруйнувати все, а частина поділити коштовні скарби, які є в прекраснім місті. А захисники готуються до оборони. На міські мури вийшли і жінки, і маленькі діти, і старі мужі, яких вже зігнула старість. Воїни, на чолі яких Арей і Афіна Паллада, зробили засідку біля річки, убили двох пастухів і завернули їхні стада. Почувши шум біля стада, воїни захисників кинулися на нападників і зав'язали з ними бій.
Далі зображено родючі лани, орачів із плугами, впряжених у ярма волів. Орачі, дійшовши до кінця поля, отримують келих солодкого, наче мед, вина, щоб мати сили доорати поле до кінця.
Наступне зображення демонструє достигле колосся на ланах, женців із серпами, поодаль снопов'язів і хлопчиків, які збирають колоски. Обнесене високим тином поле перетинає стежка, якою йдуть хлопці і дівчата з корзинами солодкого, мов мед, винограду. Між ними походжає хлопчик і виграє на «дзвінкоголосій формінзі» і співає ніжним голосом веселу пісню. Молодь танцює під музику і спів хлопчика.
Далі розташована картина, на якій зображено череду круторогих биків, що йдуть із кошари на берег бурхливої, порослої очеретом річки. Раптом на стадо напали два жахливі леви й загнали пазурі в бідну тварину, що страшенно ревіла.
Наступна картинка відтворює місце для танців, де юнаки й дівчата кружляють, побравшись за руки, а два скоморохи стрибають у колі людей. Край щита майстер оздобив могутніми хвилями Океану.
Картини на щиті Ахілла точно передають вірування, побут, світосприйняття людей, які жили в сиву давнину. Гомер використав такий прийом, щоб показати життя простих людей, які важко працювали, мужньо захищали свої міста від ворогів, уміли весело святкувати.