З перших сторінок твору приваблює увагу образ дивної дівчинки, яка продавала квіти. У неї грубувата постать, або, скажімо, не зовсім романтична, років їй вісімнадцять – двадцять, на голові матроський брилик. Вона мала плачевний вигляд, замурзані черевики, не вимите та не розчесане волосся, яке так аби його привели до ладу. Але крізь це все, її природна врода сильніша, і вона красива. Вона привертала до себе увагу не лише проханням , як наприклад: «Купіть у мене квіточку, капітане!», а й своєю вродою.
Дівчинку звати Еліза, вона донька сміттяра, матері дівчина не має, а мачуха вигнала її з дому, тому, власне, їй і доводиться заробляти собі на життя самостійно, своїми власними силами.
Невдовзі її життя змінилося, її вчителем був Хіггінс, який побився об заклад, що з робить з провінційної дівчини справжню леді, і її буде не впізнати. Мені це нагадує перетворення Попелюшки в принцесу.
Хіггінс змінював їх як міг, пропонував заохочувальні подарунки, дарунки за слухняність, хоч дівчина і відмовлялася. Вчитель хвалив її, говорив яка вона слухняна, і як з нею Надалі, автор достеменно не описує перевтілення дівчини, а лише описує вже її перетворення. І так, справді, потім перед нами постає зовсім інша Еліза, юна особа, яка знає свою мету, впевнена у собі, повністю освічена та з гарними манерами. Вона позбулася свого діалекту. Еліза завдяки своїй наполегливості та красі підкорила світ, і свого щастя вона так нікому не віддасть.
Ударом для неї лише було те, що вона була повністю байдужа Хеггінсу, була лише об’єктом для виграші парі. Вона закохалася у свого учителя. Еліза вилила весь свій гнів на вчителя, що показало яка це сильна особа. Але вона і в цій ситуації взяла себе в руки та знайшла вихід з ситуації.
Історія Елізи Дулітл досить актуальна в наш час, з нею легко стикнутися у нашому житті. Це історія дівчини, яка завдяки своїй цілеспрямованості підкорила світ.
Главный герой повести В. О. Богомолова — мальчик Иван. Её действие происходит во время Великой Отечественной войны. Уже в первые дни войны судьба жестоко распорядилась с Иваном: отец убит на границе, полуторагодовалая сестрёнка погибла у него на глазах. И герой принял решение — мстить врагу, стать полезным нашей армии.
Иван — ещё совсем мальчик: он играет, как его сверстники, собирает ножички, вооружается биноклем, будто настоящий командир. Он хотел бы остаться ребёнком, но вынужден каждый день смотреть в лицо смерти.
Иван подолгу живёт на оккупированной немцами территории, ходит по деревням, посёлкам и собирает для штаба сведения о силе врага и его вооружении. Он всё видит, всё запоминает. И информация, которую он добывает, очень ценна.
Читая о пребывании мальчика в тылу врага, понимаешь, что ему тяжело и страшно: он один, опасные ситуации возникают ежедневно, а совета спросить не у кого. Каким же нужно быть мужественным, волевым человеком — ведь рассчитывать приходилось только на себя. Даже смелый Холин в разговоре с Гальцевым сказал: «Третий год воюешь? . .И я третий. . .А в глаза смерти — как Иван! — мы, может, и не заглядывали. . .За тобой батальон, полк, целая армия. . .А он один — Ребёнок! »
Холин, Гальцев, Катасоныч — это взрослые друзья Ивана по партизанскому отряду. Они относятся к нему по-отцовски, с нежностью, всё готовы для него сделать, потому что понимают, как опасна работа, которую выполняет мальчик для штаба армии.
Объяснение: