Момент щастя — миттєвий: закохані тут же розлучаються навіки, адже щастя, за Винниченком, — це «свободна воля», воля від тягаря й обов’язку, що є наслідком тривалих стосунків.
Час складається з моментів. Ми непомітно проходимо повз одні, при згадці про інші серце починає тривожно калатати, деякі запам'ятовуємо назавжди. І немає чіткого алгоритму, чому відбувається саме . так. Іноді довірливий погляд, гарячий подих, невловимий аромат, що кружляє в повітрі... Умови, місце зустрічі, твій соціальний статус — все це марнота: є лише відчуття і емоції — споконвічна загадка людства. Виникаючи у певний момент, вони по вінця сповнюють людину. Сліплять очі, заволодівають свідомістю, зачакловують волю і розум, позбавляють нас можливості говорити. А коли полум'я згасне, маємо вірогідність, шо тепло його зігріватиме нас усе життя
Опять зимние рассветы встают, как
тогда,
С туманом, с морозцем у
моста каменного,
Что через клекiт жизни с обновами
и изменениями
Помнит, как шли мы вдвоем, молодежи.
Как - рука в руке, как - звезда на лице, и сама ты цвела в той речисто безмолвия.
Сквозь примерхлисть седин переискрюе молодость: Через балку - мостик ... и рука в руке ...
Пусть зимние рассветы встречаем НЕ
мы
На каменных отим, возрастной, с
допотопности,
Но верю, ч
повторится
ЗАКРЫТЬ
змовья