Володимир Дрозд увійшов в українську літературу разом із цілою плеядою українських шістдесятників: Валерієм Шевчуком, Євгеном Гуцалом, Іриною Жиленко, Іваном Драчем, Юрієм Щербаком. У літературному поколінні українських шістдесятників В. Дрозд займає осібне місце: свій шлях самореалізації він перетворив на напружений пошук - резонансних тем, адекватних задумові жанрів, яскравих персонажів, переконливих характерів, незвичних сюжетних ліній, захопливих колізій, промовистих деталей І дуже часто являв читачеві зовсім несподіваний результат: вражав проблематикою, колізіями, характерами, розмаїттям художньо-образних засобів Обраний шлях не завжди був простим – він передбачав не тільки пошуки мистецьких форм і засобів утілення художнього задуму, а и пошуки самого себе свого духовного наповнення й розповнення. Цю закономірність.свого мистецького "дозрівання" В. Дрозд сформулював чітко й прозоро: "До кожного свого твору я спершу дозрівав духовно, а вже тоді брався за перо".
Фрідріх скопав маленьку грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки. Де він узяв те насіння, невідомо, але ми, діти, добре пам’ятаємо, як він клав між грудочками зернини, як потім притоптував їх і, повернувшись до нас, усміхався: «Гут… кіндер… гут». А коли німців повели в барак, ми розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест, зв’язали його травою і поставили на грядці. Уранці, коли їх вивели на роботу, ми ще спали, але навіть крізь сон я чула, як скреготіли в розчині лопати, як стукали дужками відра, як надсадно бухикав Фрідріх і гиркав охоронець.
Объяснение:
