темою повісті м. в. гоголя "тарас бульба" є не просто зображення життя українського козацтва у давні часи, не просто погляд у давню історію боротьби кращих синів батьківщини за її незалежність — письменник показав нам душу свого народу, формування його національної свідомості. тому й приводить нас автор до запорозької січі — серця українського козацтва. тому й милується разом з нами її вільними, сміливими лицарями, захоплюється непохитністю й справедливістю законів січі._"ось це гніздо, звідки вилітають усі оті горді й міцні, як леви. ось звідки розливається воля й козацтво на всю україну! "
гоголь показує нам саме молодих козаків, синів славного полковника тараса бульби, щоб у їхній особі ми побачили молоду україну, її силу й прагнення.
запорозька січ була для них дороговказною зіркою. навіть остап, що, нудився у бурсі та чотири роки закопував свій буквар у землю, став добре вчитися, як тільки батько пригрозив віддати неука служити ченцям, як сказав, що не бачити йому запорожжя як власних т! у1. остап став одним із кращих учнів, андрій жив сьогоденням, гуляв, закохувався. сьогодні він був бурсаком, а завтра було ще в тумані, ще не настало.
вже у бурсі було видно риси їхньої вдачі. відвертий та прямий, остап терпів покарання, але ніколи не видавав товаришів. андрій же умів виходити сухим із води, ніколи не підставляв спину під різки, хоча й часто був керівником небезпечного заходу. його можна вважати розвиненішим, чутливішим, романтичнішим за остапа, бо, крім війни та товариської гулянки, для нього ще існували в світі чарівні дівчата й цвітіння садів. можливо, він здається спочатку кращим за остапа, більш душевним та людяним, більш здатним на почуття.
Среди забав я часто омрачен,
Зачем на все подъемлю взор угрюмый,
Зачем не мил мне сладкой жизни сон;
Не спрашивай, зачем душой остылой
Я разлюбил веселую любовь
И никого не называю милой —
Кто раз любил, уж не полюбит вновь;
Кто счастье знал, уж не узнает счастья.
На краткий миг блаженство нам дано:
От юности, от нег и сладострастья
Останется уныние одно...
2)Я вас любил: любовь еще, быть может,
В душе моей угасла не совсем;
Но пусть она вас больше не тревожит;
Я не хочу печалить вас ничем.
Я вас любил безмолвно, безнадежно,
То робостью, то ревностью томим;
Я вас любил так искренно, так нежно,
Как дай вам бог любимой быть другим.