Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Издавна говорили, что знание - это свет, а незнание - тьма. Когда имеешь определенные знания, многое становится понятным, как будто ты пролил свет на область, которая раньше была в темноте.
Незнающий меры будет горевать в богатстве.
Иногда люди говорят: "Я счастлив, не потому что у меня все есть, а потому что я довольствуюсь малым." Для счастья немного надо. Но есть люди, которым все мало - такие люди никогда не будут счастливы. Для того, чтобы быть счастливым, нужно ценить то, что имеешь.