Григо́рій Са́вич Сковорода́ (22 листопада (3 грудня) 1722, Чорнухи, Лубенський полк — 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина) — видатний український філософ-містик, богослов, поет, педагог, можливо, і композитор літургійної музики. Мав значний вплив на сучасників і подальші покоління своїми байками, піснями, філософськими творами, а також життя, через що його називали «Сократом».
Освіту здобув у Києво-Могилянській академії (хоча вищої освіти не скінчив). Філософські погляди Сковороди присвячені головним чином етиці. Власної філософської системи не створив. Не був лояльним до церковної та світської ієрархії, відкидав будь-який примус, не любив церковних ритуалів, віддаючи перевагу особистій духовній свободі. Від 1769 року вів життя самітника й мандрівного філософа; мандрував переважно по Слобожанщині. Тоді ж почав писати філософські діалоги й трактати, в яких біблійна проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Головним сенсом людського існування вважав самопізнання.
Григорій Сковорода писав свої художні та філософські твори, а також вів листування зі своїми сучасниками, двома мовами: латинською та російською.[⇨]
За життя не надрукував жодного твору.
Объяснение:
Народився в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку, що нині на Полтавщині у козацькій родині. Батько Сава Сковорода був рядовим козаком, малоґрунтовним, у мирний час займався шинкуванням і продажем вина у Чорнухах; помер наприкінці 1730-х або на початку 1740-х рр.
Мати Пелагея походила зі Шанґіреїв, рід яких виводиться з козаків Канівського полку, що мали кримськотатарське походження, вихрещених у часи Хмельниччини[2]. Григорій мав старшого брата Степана, який здобув освіту у Бреслау. З дитинства ріс «чудним» хлопчиком, заглибленим у свої думки, до господарської роботи непридатним. Влітку 1730 його віддали до 4-річної дяківської школи в Чорнухах.
У серпні 1734 Григорій вступив до Києво-Могилянської академії, яка на той час перебувала на вершині свого розквіту. З перших академічних (ординарних) класів (аналогія, інфима) вивчали руську книжну, польську мови і поступово переходили на латину, яка ставала основною в подальших класах (граматика, синтаксима, поетика й риторика); також вивчали церковнослов'янську. Протягом навчання в Академії вивчив латинську, грецьку, церковнослов'янську, польську, німецьку. Крім того, в класах поетики й риторики за бажанням проходили екстраординарні класи грецької, гебрайської та німецької мов. Навчався Грицько дуже добре, багато часу проводив в академічній бібліотеці, опанувавши твори античних авторів. Певний вплив на нього мав викладач екстраординарних класів Симон Тодорський, заняття якого Сковорода відвідував у 1738—1740 роках. Свого часу Тодорський навчався в університеті Галле і був близький до пієтистів. У 1740-му юний Сковорода перейшов до класу філософії, який передбачав 2-річне навчання. Філософію викладав Михайло Козачинський. Філософський курс базувався на інтерпретаторах Арістотеля.
Краткое содержание
Глава 1
Российский император Александр Павлович после Венского совета, на котором были подведены итоги войны 1812 года с Наполеоном, отправляется в путешествие по Европе. Везде ему показывали разные диковинки, которыми император восхищался. Но донской атаман Платов, находившийся при нём в поездке, не разделял мнения царя. Он считал, что русские мастера ничуть не хуже иностранных.В конце турне царь приезжает в Англию.
Глава 2
Англичане стали показывать русскому царю свои технические достижения. Александр был в восторге от иностранной науки, и полностью убедился, что русским до иностранцев далеко. Платов же всячески старался английских мастеров принизить, доказывая, что русские их во всём обошли. Так, англичане показали царю «пистолю» тонкой работы «неизвестного, неподражаемого мастера».
Государь опечалился, что русские такое чудо создать не . А Платов открыл у пистоли замок и показал, что сделал её «Иван Москвин во граде Туле». Такое открытие привело англичан в замешательство, и они решили создать такое чудо техники, против которого и Платову возразить было бы нечего.
Глава 3
Утром русский царь и Платов поехали смотреть сахарный завод, а затем их привели в «последнюю кунсткамеру, где у них со всего света собраны минеральные камни и нимфозории». Здесь Александру показали созданную английскими мастерами в натуральную величину заводную механическую блоху. Она могла прыгать и танцевать. Восхищённый император вручил англичанам миллион, а они ему за это подарили это чудо техники. Уложил государь блоху в футляр, сделанный из бриллианта, опустил его в табакерку и отбыл на Родину.
Глава 4
До самой смерти Александра оставалась блоха в табакерке. Когда он умер, её передали его жене Елизавете Алексеевне, а от неё она досталась новому императору, Николаю Павловичу. Вначале царь блохой не заинтересовался, но затем стал думать, для чего она у брата Александра столько лет хранилась.
Никто не мог разгадать эту загадку, пока не прибыл во дворец старый донской атаман Платов. Он отдал Николаю «мелкоскоп», взятый когда-то у английских мастеров, и царь увидел, как прыгает стальная блоха. Но в отличие от Александра новый царь перед иностранцами не преклонялся. Поручил он Платову поехать к русским мастерам, чтобы они постарались создать что-нибудь более удивительное, чем английская блоха.
Глава 5
Исполняя волю государя, поскакал Платов в Тулу, которая славилась оружейными мастерами. Оружейники взялись исполнить приказание, но попросили донского атамана оставить им блоху на несколько дней. Сколько Платов не выпытывал, они не сказали ему, что придумали. Ничего не добившись, атаман отправился на Дон, оставив удивительную блоху тульским мастерам