Хто це? Тарас Шевченко, відірваний від рідної України. До болю в серці марив він вишневими садками, співучою рідною мовою, широким розливом могутнього Дніпра.
Думками він там, на батьківщині, серед рідних і близьких, знайомих і незнайомих, серед свого народу, за кращу долю якого він карається, мучиться, але не кається. Немає поетові життя без України. Вона його доля, пісня, розпука і надія, його найгіркі-ший біль і найсвятіша мрія. “Доля не шкодувала йому страждань, – пише І. Я. Франко, – але не жаліла і втіх, що били із здорового джерела життя”.
А найбільшою втіхою для поета була думка про світле майбутнє його України. Поет твердо вірив, що прийде час, коли на його багатостраждальній батьківщині
… розкуються заковані люди… … врага не буде супостата, а буде син, і буде мати… … в сім’ї вольній, новій.
Тому й не дивно, що Шевченко всією душею прагнув загибелі прогнилого кріпосницького ладу. А звідси – непохитна переконаність поета: незабаром “дні беззаконія і зла” відійдуть у минуле, стануть здобутком історії. Майбутнє уявляється поетові як чудова, квітуча нива, сповнена сонячного тепла і людського щастя. “Нехай житом-пше-ницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться навіки од моря і до моря – слов’янська земля”, – писав поет в передмові до “Гайдамаків”. Ідея визволення батьківщини була завжди в центрі творчості Шевченка.
— Альпійська балада — один з перших творів радянської літератури, в якому полон був показаний не як провина, а як трагедія. Дія багатьох повістей Бикова пов’язане з життям людей під час фашистської окупації — в партизанських загонах і білоруських селах.
У центрі твору виявлялася моральна проблема, яку письменник «розчиняв» у напруженому військовому епізоді — як правило, не занадто протяжному в часі. Він не раз говорив і писав, що його цікавлять ситуації, які дають можливість найбільш повного розкриття характерів, дозволяють зробити зримою людську сутність у момент її найбільш яскравого прояву.