Характер Васи и его отношение к жизни после встречи с Валеком и Марусей сильно изменились. Вася научился проявлять терпение. Когда Маруся не могла бегать и играть, Вася терпеливо сидел с ней рядом и приносил ей цветы. В характере мальчика проявилось сострадание и умение смягчать чужую боль. Он почувствовал глубину социальных различий и понял, что люди иногда совершают плохие поступки (например, воруют) по необходимости. Вася увидел сложность жизни, начал задумываться над понятиями справедливости, верности и человеческой любви.
Объяснение:
надеюсь всспомнила всё что смогла
Ліричний роман Шолом-Алейхема — один з найпоетичніших творів світової літератури. «Пісня над піснями» написана прозою, але мову й образи уподібнюють твір до прекрасної пісні про кохання. Кожна глава схожа на строфу ліричного вірша — сповненого світлого смутку, посмішки, чарівності.
Перед нами — початок юного життя, коли найчарівніші мрії можуть здійснитися й уже здійснюються в любові Шимека і Бузі. Але закони світу не збігаються з внутрішніми законами людини, і мрійник Шимек виявляється занадто слабким, щоби протистояти їм. Батько Шимека вважає, що син його зрадив заповітам старовини, але сам юнак розуміє, що трагедія його життя полягає в тому, що він не зміг утримати любов, яка щойно зароджувалася, не звільнив свою царівну. Твір Шолом-Алейхема має підзаголовок «юнацький роман», адже тема юнацтва, втілена в цьому творі, хвилювала письменника протягом усього його творчого шляху.
У «Пісні над піснями» Шолом-Алейхем простежує долю своїх головних героїв від їхніх дитячих ігор, коли почуття любові лише зароджувалося, до дорослого життя, прощання з дитинством.
Міркуючи про свої твори, Шолом-Алейхем писав, що сприймає слово «роман» і як художній твір, і як історію кохання. Отже, твір Шолом-Алейхема — це ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненне кохання.
У дитинстві Шимек і Бузя були господарями свого світу: «Наш будинок — палац. Я — принц. Бузя — принцеса... Це наше небо, наш вітерець, наші пташки — все наше, наше, наше!». Вони були з’єднані в ньому, як закохані Соломон і Суламіт у біблійній «Пісні над піснями». Але Бузя вже в дитинстві зіткнулася з жорстокістю світу: батько її потонув, а мати покинула її. Шімек відчуває ворожість світу, коли дитинство вже в минулому, а кохання втрачене: «Наш двір уже не виноградник Царя Соло- мона, що в «Пісні над піснями». Навколишній світ втратив своє метафоричне, символічне звучання.
Оповідь ведеться від першої особи, і завдяки її особливостям — зверненням до читача і повторам — читач стає слухачем, майже співрозмовником автора. Символіка і поетична мова роблять роман схожим на ліричний вірш: серед казкових володінь Шимека «великий луг, який тягнеться нескінченно, зеленим килимом укритий, жовтими ромашками вкритий червоними квіточками прикрашений квітами».
Роман пройнятий не лише символікою біблійної «Пісні пісень», а й фольклор¬ними, авторськими символами: це образи казок з «Тисячі й однієї ночі», які Шимек розповідає Бузі (історії про царівну, країну карликів, політ над хмарами), вогники святкових свічок і великодні молитви, символи вечірнього сонця, чарівної гори. Образ сонця, як і біблійний образ Суламіти, пов’язаний із героїнею роману: «Хмарка майнула по її прекрасному личку. І мені здається, ніби сонце раптово заховалося ... Бузя припинила плакати, і все ожило. Сонце сяяло, як і раніше». Образ Бузі, наче сонце, освітлює життя ліричного героя, Шимека, але дівчина, як сонце, йде за горизонт: в останній частині роману Шимек залишається сам і може лише згадувати про свою ніжну Суламіт.
Мрія про ідеальну любов залишається нереалізованою, але в фіналі оповідач знову повертається до початку свого роману і свого життя — адже «початок, початок найсумніший, кращий від найрадіснішого кінця». Які б радості та печалі не принесла подальша доля героєві роману, його чарівна дитяча казка залишиться в його пам’яті.
Чацкий не только умнее всех прочих лиц,но и положительно умен.Его речь остроумна.У него есть сердце,и притом он безукоризненно честен.
Сила и в то же время слабость Чацкого в нетерпимости.Он отстаивает свои убеждения,несмотря на обстоятельства,которые могут ему повредить.
(Чацкий едет в Москву и к Фамусову только для одной Софьи. До других ему нет дела.И ему досадно что вместо Софьи он нашел только одного Фамусова.это наверно не надо писать)Чацкий в большей степени обличитель лжи..Он очень положителен в своих требованиях.Он не требует места и свободы своему веку: росит дела,но не хочет прислуживаться.Его идеал-"свободная жизнь".Он вечный обличитель лжи,и притом победитель и всегда жертва.