Сочинение Третьякова Анна отправила на конкурс региональный эссе по произведениям современной литературы, который организовала филологическая кафедра ВГУ.
В наше прозаическое время, когда поэзия стала скорее интеллектуальным удовольствием, именно жанр рассказа позволяет коснуться души читателя и вступить с ним в личную беседу. А для автора, в совершенстве познавшего тайны и возможности короткой прозы, рассказ уже становится не просто формой выражения смысла, а редким инструментом пробуждения в читателе сокровенных переживаний. Елена Долгопят – именно такой рассказчик.
Название рассказа «Часы» удачно отразило не только тему произведения, но и двойственность мировоззрения автора, особенности ее стиля, в котором гармонично совмещаются приемы жанровой литературы - детектива с тонким психологизмом.
Від виходу друком першого видання "Кобзаря" і до сьогодні про Т. Шевченка, його життя і геніальну творчість надруковано стільки книг, статей, досліджень не тільки в Україні, айв інших країнах світу, що їх навіть не перелічити. Його поезія, вірші й поеми хвилювали та хвилюють не одне покоління читачів.
З поетичною спадщиною Т. Шевченка я почала знайомитися ще в дитячому садочку, потім стала читати Шевченка в школі. Вірші, поеми, балади хвилювали мене, викликали співчуття. Серед поетичних творів особливо пам'ятними для мене є поезії, які ніби відкривають внутрішній світ митця. Перш за все це поезії "Думи мої, думи мої". Чому поезії, а не поезія? У Т. Шевченка є дві поезії з такою назвою, які, на мою думку, доповнюють одна одну і свідчать про незмінність поглядів поета на творчість та її призначення.
Перша поезія з такою назвою написана Т. Шевченком 1839 року в Петербурзі. Уже викупили Тараса з кріпацтва, уже навчався він в Академії художеств, а прагнення писати не покидало митця. Чи потрібно його слово, його "діти", як називає Шевченко поетичні рядки своїх віршів? І для кого? Т. Шевченко — син свого народу, відданий син своєї Вітчизни, а тому і ставить перед собою митець завдання:
Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас, —
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну.
Служити своїм словом рідному народові й Вітчизні, будити в ньому волелюбність — таке завдання поета:
За степи та за могили,
Що на Україні,
Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині.
А в однойменному вірші 1847 року "думами" поет називає вісті з України, без яких він не може жити па засланні. Це сум за рідшім краєм:
Думи мої, думи мої
Ви мої єдині,
Не кидайте хоч ви мене
При лихій годині.
"Думи мої, думи мої..." 1839 року — це твір-програма поета. Покладена на музику, ця поезія стала гімном творчості Кобзаря. Коли лунає Шевченкове словю під супровід музики, то мені теж хочеться встати і співати, — ось така сила — сила Шевченкового слова.
Сочинение Третьякова Анна отправила на конкурс региональный эссе по произведениям современной литературы, который организовала филологическая кафедра ВГУ.
В наше прозаическое время, когда поэзия стала скорее интеллектуальным удовольствием, именно жанр рассказа позволяет коснуться души читателя и вступить с ним в личную беседу. А для автора, в совершенстве познавшего тайны и возможности короткой прозы, рассказ уже становится не просто формой выражения смысла, а редким инструментом пробуждения в читателе сокровенных переживаний. Елена Долгопят – именно такой рассказчик.
Название рассказа «Часы» удачно отразило не только тему произведения, но и двойственность мировоззрения автора, особенности ее стиля, в котором гармонично совмещаются приемы жанровой литературы - детектива с тонким психологизмом.