Кобзарі — то мандрівні музиканти — співці. Часто вони були сліпі, і їх водили білим світом хлопчики — поводирі. Тихою ходою мандрував кобзар від міста до міста, від села до села, наслухав, як живуть прості люди, та оспівував їхні жалі й радощі у своїх думах — піснях.
Колись кобзарів можна було побачити і на ярмарку, і на церковному майдані, і в убогій хатині, а то й просто серед поля. І скрізь, і всюди знаходились йому слухачі, і в кожного завмирало серце від кобзарської пісні. Часто кобзарів брали з собою в бойові походи козаки. І тоді закличний і мужній голос бандури лунав на козацькій чайці серед широкого Дніпра чи бурхливого моря, підтримував бойовий дух звитяжних воїнів.
Мудрі, безстрашні, високі духом кобзарі несли людям слово правди. Вони закликали народ до єднання. Піднімали його на боротьбу за свою волю. Оспівували подвиги мужніх лицарів — героїв. Кобзарева пісня була чи не сильніша за будь-яку зброю. Хто приходив на нашу землю з мечем, прагнув відразу запопасти до своїх кривавих пазурів кобзарів. А вже як ловив їх, то люто карав.
Та дарма — славне кобзарське мистецтво здолало всі пекельні вогні, пережило віки й збереглося до наших днів.
..А была речка. Была. . Добрая, веселая лесная речка. Только вот из себя вышла. . Выйти каждый может. Всегда может. Выйти легко. . Очень. . Слишком даже. . ...Не надо кричать. . И дверью хлопать не стоит. . Спокойно. . Зачем бить посуду? ! Тише Тише. .
Сказка о людях. Человек перестаёт себя контролировать. Cтановится злым и раздражительным. Может накричать, причинить боль другим, даже близкого обидеть . Тоска и уныние овладевают им. Возникает чувство вины, недовольство собой.
Когда у тебя с утра хорошее настроение. Все вокруг светлое, ясное. И окружающие, чувствуя тепло, будут добрее и мягче. Но удержать это чудесное настроение удается не всегда, хотя каждый может попытаться. Если ты зол, если тебя обидели, постарайся все забыть, постарайся не переносить свое настроение на других, старайся видеть только хорошее, хотя это сделать очень трудно.
Фрагмент в летописи носит название «Смерть Олега», а у Пушкина – «Песнь о Вещем Олеге». Оба произведения имеют общий сюжет, хотя в некоторых моментах заметны сильные различия. Отличают произведения и с художественной точки зрения. Речь фрагмента безэмоциональна. Она просто подает факты. В то же время Пушкин подает нам красочный рассказ, изобилуя художественными средствами. Так же в «Песне» присутствует мнение автора, а вот во фрагменте такого нет. Так же у Пушкина отмечается особое внимание к деталям. Хотя, такие факты и мелочи могут быть недостоверны. То есть, имя один сюжет, два произведения разнятся своей художественностью.
Кобзарі — то мандрівні музиканти — співці. Часто вони були сліпі, і їх водили білим світом хлопчики — поводирі. Тихою ходою мандрував кобзар від міста до міста, від села до села, наслухав, як живуть прості люди, та оспівував їхні жалі й радощі у своїх думах — піснях.
Колись кобзарів можна було побачити і на ярмарку, і на церковному майдані, і в убогій хатині, а то й просто серед поля. І скрізь, і всюди знаходились йому слухачі, і в кожного завмирало серце від кобзарської пісні. Часто кобзарів брали з собою в бойові походи козаки. І тоді закличний і мужній голос бандури лунав на козацькій чайці серед широкого Дніпра чи бурхливого моря, підтримував бойовий дух звитяжних воїнів.
Мудрі, безстрашні, високі духом кобзарі несли людям слово правди. Вони закликали народ до єднання. Піднімали його на боротьбу за свою волю. Оспівували подвиги мужніх лицарів — героїв. Кобзарева пісня була чи не сильніша за будь-яку зброю. Хто приходив на нашу землю з мечем, прагнув відразу запопасти до своїх кривавих пазурів кобзарів. А вже як ловив їх, то люто карав.
Та дарма — славне кобзарське мистецтво здолало всі пекельні вогні, пережило віки й збереглося до наших днів.