Він писав вірші й подорожні нотатки, художньо обробляв фольклорний матеріал. Чимало письменник зробив для популяризації літературних і культурних надбань інших країн. Він перекладав європейську поезію з вісімнадцяти мов, випускав збірки зарубіжних авторів. Завдяки його зусиллям американські читачі долучилися до найзначніших досягнень світового письменства.
У своїх поетичних творах Лонгфелло часто звертався до теми минулого Америки, змальовуючи картини життя перших поселенців і принижене становище корінних народів. Головною пам’яткою самобутній індіанській культурі стала його поема «Пісня про Гайавату», написана на основі давніх легенд і переказів.
Літературознавча довідка
Поема — великий за обсягом віршований твір з ліричним або оповідним сюжетом.
Консультація професора філологова
З історичних джерел відомо, що вождь ірокезів1 Гайавата існував насправді. Він жив у XVI ст. й уславився, зокрема, тим, що об’єднав у міцний союз декілька ворогуючих племен. Однак у своїй поемі Лонгфелло змальовує не історичного Гайавату, а образ, створений народною фантазією. Подібно до багатьох міфічних персонажів, цей герой не є смертною людиною: його бабуся — донька нічних світил, а батько — Володар вітрів. Колись Володар вітрів покинув матір Гайавати, і вона померла від горя, тож хлопчика виростила бабуся. Змужнівши, Гайавата вирішив помститися батькові й вступив з ним у нерівний бій. Перемоги він не здобув, але Володар вітрів, високо оцінивши хоробрість сина, провістив йому життя, сповнене великих звершень.
У поемі Лонгфелло йдеться про численні подвиги Гайавати, який уособлює силу духу, непідкупність, мудрість та інші чесноти.
На початку твору Владика Життя, Гітчі-Маніто, збирає вождів різних племен на раду, під час якої закликає їх до миру та єднання. Цей заклик набуває в поемі значення узагальненої думки про те, що братерська любов, злагода і єдність є запорукою могутності й благополуччя нації.
1Ірокези — група корінних американських народів, що складалася з п’яти споріднених племен.
Объяснение:
Тема поэта и поэзии была ведущей в творчестве Пушкина на протяжении всей его жизни. Менялись идеалы свободы, творчества, вдохновения, счастья, но постоянной оставалась тема поэтического призвания и назначения поэта и поэзии в общественной жизни. В своем творчестве Пушкин обращался и к традиционным формам поэзии, и к прозе, и к белому стиху. Он относился к тем поэтам, чье творчество можно достаточно четко разделить на периоды, обусловленные влиянием на автора различных литературных течений, его внутренней эволюции, а также обстоятельствами личной жизни.
Лицейский период творчества Пушкина часто характеризуют как подражательный. Он искал свой идеал в уже установившихся формах и образцах.
В стихотворении “Осгар” (1814) представлен образ старца-барда, взятый из древнешотландского, якобы, поэта Оссиана.
Симпатии Пушкина к поэтам-карамзинистам отразились в увлечении популярным среди них жанром послания. Именно так написано стихотворение “Городок” (1815), которое можно считать своеобразной литературной программой молодого поэта. В нем мы видим образ поэта-избранника, оставшийся с Пушкиным на всю жизнь.
Объяснение: