Ф. И. Тютчев «Осенний вечер». Время написания 1830. Раннее творчество. Философское пейзажная лирика. Тема : описание осеннего вечера как явления природы и связь его с душевной жизнью человека.
«Осенний вечер» - это метафора. Улыбка увядания живого в природе похожа на человеческое страдание.
Эпитеты - дивная ( природа) , бодрый (серп),праздная ( борозда),чистая ,теплая ( лазурь), туманная, легкая.
Сравнение :день КАК бы хрустальный
Метафора -льётся чистая и тёплая лазурь .
Олицетворение : отдыхающее поле .
Пятистопный ямб, рифмовка - перекрестная.
Природа прекрасна. Вечер очарователен. Угасающее солнце меняет мир, земля радует красками. Туманность, легкость дополняют картину.
Само стихотворение - это одно гармоничное сложноподчиненное предложение.
1. под дождём
мой зонтик рвется, точно птица,
и вырывается, треща.
шумит над миром и дымится
сырая хижина дождя.
и я стою в переплетенье
прохладных вытянутых тел,
как будто дождик на мгновенье
со мною слиться захотел.
2. осеннее утро
обрываются речи влюбленных,
улетает последний скворец.
целый день осыпаются с кленов
силуэты багровых сердец.
что ты, осень, наделала с нами!
в красном золоте стынет земля.
пламя скорби свистит под ногами,
ворохами листвы шевеля.
3. последние канны
все то, что сияло и пело,
в осенние скрылось леса,
и медленно дышат на тело
последним теплом небеса.
ползут по деревьям туманы,
фонтаны умолкли в саду.
одни неподвижные канны
пылают у всех на виду.
так, вытянув крылья, орлица
стоит на уступе скалы,
и в клюве ее шевелится
огонь, выступая из мглы.
Объяснение:
Героїчною романтикою овіяна історія нашої землі. І чи не найбільше захоплення викликають мужні лицарі України — козаки. Козаки зрікалися родини, прирікали себе на життя суворе і сповнене численних небезпек. І все це задля того, щоб захистити свою батьківщину, весь християнський світ від страхітливих турків, від хижих татар, які вривалися сотнями тисяч в Україну і вчиняли під час набігів пожежі, грабунки, забирали багатьох нещасних християн у полон. Багато нещасть і лиха довелося зазнати українцям від польської шляхти. Від кого ж іще, як не від своїх лицарів-козаків, наші співвітчизники могли сподіватися визволення і захисту православної віри? В одній козацькій думі про причини війни козаків з поляками часів гетьмана Богдана Хмельницького говориться:
Ляхів, мостивих панів Упень рубайте,
Кров їх у полі з жовтим піском мішайте,
Віри своєї християнської у наругу на дайте!
Тримаючи високо своє знамено і свято виконуючи свій обов'язок, козаки Ні перед ким і ні перед чим не відступали: не боялися ні вогню, ні морських виль, ні страшного голоду, ні катувань у ворожому полоні: Ой полем, полем килиїмським і. Та шляхом битим ординським Ой там гуляв козак Голота, Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота... Споконвіку воюючи з ворогами, показуючи справжні чудеса хоробрості, козаки своїми подвигами викликали в сучасників почуття мимовільного затоплення. Так у добу розквіту українського козацтва під завивання степово-вітру, під ревіння Чорного моря та брязкіт зброї народилося безліч справді художніх народно-козацьких дум та пісень. Поширювали і зберігали такі [Пісні й думи здебільшого козацькі співці — кобзарі, сліпці-бандуристи. Українські козаки, які боролися з численними ворогами за православну віру, за українську народність, за людські права, свято оберігали всі дорогі заповіти своїх пращурів, виступали носіями високої громадянськості: Ой у полі могила, широка долина, Сизий орел пролітає: Славне військо, славне запорозьке, У похід виступає...