Роль культури античності у нашому житті переоцінити майже неможливо, неможливо так само, як і перелічити все те, чим ми їй зобов'язані: філософія, лірика, театри, міфи, архітектура, епос, початки всіх наук, ідеали, право, бібліотеки, олімпійські ігри...
Майже все, що оточує нас і насичує наші дні, так чи інакше, безпосередньо чи видозмінено, мало місце в добу античності, і це недивно, адже вона є колискою Європи (чого варте лише походження назви Європа!). Тільки-но навчившись говорити, ми починаємо вживати вислови, які народились за сотні років до нас і живуть досі: ахіллесова п'ята, олімпійський спокій, ієрихонські труби, танталові муки, сізіфова праця, авгієві конюшні, яблуко розбрату, спартанські умови, гігантські розміри, титанічна боротьба, гомеричний сміх... І потім, у більш дорослому віці, знайомлячись з давньогрецькими міфами, читаючи поеми Гомера, трагедії Есхіла, Софокла, Еврипіда, знаходимо в них відповіді на запитання: хто ж такий був Сізіф, що його спіткала така страшна доля; чому у царя Мідаса вуха віслюка; скільки подвигів вчинив Геракл; чому золоте яблуко із саду Гесперид спричинило таку страшну, кровопролитну війну.
Та все це не про нас, адже ми віддаємо данину великій античній культурі, тій самій, творці якої першими вклонилися досконалості та в кожній своїй справі прагнули сягнути поставленого ідеалу; звернулись до найвищої матерії — до душі; розібрали й вивчили явища природи; шанували жагу розвитку і спрагу знань.
Геніальних філософів, політиків, митців античності пройшли крізь віки до сьогодення, і всюди залишили дивовижний золотий відбиток своєї епохи, роль культури якої у нашому житті переоцінити майже неможливо, неможливо так само, як і перелічити все те, чим ми їй зобов'язані...
Как бы ни было плохо человеку, если у него добрая душа, он думает и заботится о других. Мальчик Витя, больной малярией, оглох и не мог общаться со сверстниками. Всё время он проводил в дальнем углу бабушкиного огорода, где увидел птицу мухоловку, птенцов которой съела кошка. Витя посадил кустик, думая, что вырастет большое дерево боярка, где птенцов никакая кошка не достанет, но это оказался кустик дикой гречки. Бабушка принесла из тайги саженец лиственницы, который посадила вместе с внуком. Витя часто спрашивал её, вырастет ли из саженца дерево, на что бабушка мудро отвечала, что деревья растут для всех
В образе Тараса Бульбы — главного героя одноименной повести Н. В. Гоголя — лучшие качества, присущие героической личности эпохи борьбы украинского народа за освобождение от гнета поляков.
Вся жизнь Тараса была неразрывно связана с Сечью. Суровый и непреклонный, он «отличался грубой прямотой своего нрава» и вел жизнь, полную невзгод и опасностей. Тарас был создан не для семейного очага, а для «бранной тревоги». Его «нежба» — чистое поле да добрый конь. Служению «товариществу», отчизне он отдавал всего себя и в людях ценил прежде всего мужество и преданность идеалам Сечи.
Это был один из числа коренных, старых полковников — мудрый и опытный предводитель казацкого войска. «Все давало ему перевес перед другими, — пишет Гоголь, — и преклонные лета, и
опытность, и уменье двигать своим войском, и сильнейшая ненависть к врагам...» Бывалые казаки, признавая за ним первенство, выбрали Тараса Бульбу наказным атаманом, потому что не было из них никого «равного ему в доблести».
Объяснение:
Роль культури античності у нашому житті переоцінити майже неможливо, неможливо так само, як і перелічити все те, чим ми їй зобов'язані: філософія, лірика, театри, міфи, архітектура, епос, початки всіх наук, ідеали, право, бібліотеки, олімпійські ігри...
Майже все, що оточує нас і насичує наші дні, так чи інакше, безпосередньо чи видозмінено, мало місце в добу античності, і це недивно, адже вона є колискою Європи (чого варте лише походження назви Європа!). Тільки-но навчившись говорити, ми починаємо вживати вислови, які народились за сотні років до нас і живуть досі: ахіллесова п'ята, олімпійський спокій, ієрихонські труби, танталові муки, сізіфова праця, авгієві конюшні, яблуко розбрату, спартанські умови, гігантські розміри, титанічна боротьба, гомеричний сміх... І потім, у більш дорослому віці, знайомлячись з давньогрецькими міфами, читаючи поеми Гомера, трагедії Есхіла, Софокла, Еврипіда, знаходимо в них відповіді на запитання: хто ж такий був Сізіф, що його спіткала така страшна доля; чому у царя Мідаса вуха віслюка; скільки подвигів вчинив Геракл; чому золоте яблуко із саду Гесперид спричинило таку страшну, кровопролитну війну.
Та все це не про нас, адже ми віддаємо данину великій античній культурі, тій самій, творці якої першими вклонилися досконалості та в кожній своїй справі прагнули сягнути поставленого ідеалу; звернулись до найвищої матерії — до душі; розібрали й вивчили явища природи; шанували жагу розвитку і спрагу знань.
Геніальних філософів, політиків, митців античності пройшли крізь віки до сьогодення, і всюди залишили дивовижний золотий відбиток своєї епохи, роль культури якої у нашому житті переоцінити майже неможливо, неможливо так само, як і перелічити все те, чим ми їй зобов'язані...