Твір-роздум над оповіданням “Останній дюйм”“Останній дюйм” захоплює нас не так збігом дивовижних обставин, як своїм внутрішнім драматизмом. Герой, пілот, береться не за свою справу: він опускається на дно Червоного моря, де з ризиком для життя проводить підводні зйомки морських хижаків для телебачення. Письменник намагається розкрити складні й болісні переживання Бена, коли він, поранений акулами, збирає останні сили, щоб за будь-яку ціну врятувати сина, а головне – зламати глуху стіну відчуження, подолавши отой “останній дюйм”, який відділяв його від власної дитини.Деві – десятирічний хлопчик, який розумів, що мати ним не цікавиться, а батькоГоловна ⇒ Українські твори ⇒ Твір-роздум над оповіданням “Останній дюйм”
Твір-роздум над оповіданням “Останній дюйм”
У своїх оповіданнях Олдрідж прагнув покатати силу і красу людини, її величезні можливості. Письменнику належать слова: “У мене є оповідання “Останній дюйм”. Його суть у тому, щоб своєчасно зупинитись, не перейти межі.
Насправді ж – це метафора. Сьогодні у світі накопичено стільки зброї, що на останньому дюймі перед всесвітньою катастрофою опинилося людство. Кожен повинен усвідомити свою відповідальність за долю світу, за долю цивілізації…
Щоб останній дюйм не був пройденим. Щоб були люди на Землі…”
Оповідання
“Останній дюйм” захоплює нас не так збігом дивовижних обставин, як своїм внутрішнім драматизмом. Герой, пілот, береться не за свою справу: він опускається на дно Червоного моря, де з ризиком для життя проводить підводні зйомки морських хижаків для телебачення. Письменник намагається розкрити складні й болісні переживання Бена, коли він, поранений акулами, збирає останні сили, щоб за будь-яку ціну врятувати сина, а головне – зламати глуху стіну відчуження, подолавши отой “останній дюйм”, який відділяв його від власної дитини.
Деві – десятирічний хлопчик, який розумів, що мати ним не цікавиться, а батько
– стороння людина, “різка й небагатослівна”. Хлопчик гостро відчував свою самотність і непокоївся, що з ним станеться, якщо батько так ніколи й не випливе з морської глибини.
Поранення Бена змушує хлопчика забути про свої невеселі думки і серйозно поставитися до того, що сталося. Уперше Бен придивляється до сина і думає: “Він, здається, хлопець розвинутий”. Так, цей хлопчина “був чимось схожий на нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий і навіть невимовний характер”.
Бен зрозумів, що відповідає за життя сина. Якщо він загине, Деві залишиться сам, і його не скоро знайдуть у цій пустелі, а може, взагалі не знайдуть.
У вирішальну мить Деві зосереджений, уважний. Він мусить виконати роботу дорослого чоловіка. Здасться, він і сам подорослішав. У нього з’явилося почуття відповідальності за себе і за свого батька.
Так, справді, у житті не раз настають або залишаються останні дюйми, та найголовніше, що у Бена тепер є ціле життя, яке подарував йому син.
Тема відповідальності є однією з найважливіших в оповіданні, бо людина – творець своєї долі. Письменник підкреслює, що людина – досконалий витвір природи і мусить бути достойна того місця, котре займає в ній.
1)Николай Алексеевич Заболоцкий (Заболотский) – советский поэт, прозаик и переводчик. Родился 24 апреля (7 мая) 1903 года на ферме рядом с Казанью в семье агронома. 2)Детство писателя в Кизической слободе и в селе Сернур, недалеко от города Уржум. Уже в третьем классе Николай издавал школьный журнал, где печатал свои стихи. 3)До 1920 года жил и учился в Уржуме, а затем переехал в Москву. В юности ему нравились работы Ахматовой и Блока.
4)В Москве писатель поступает в университет сразу на два факультета: филологический и медицинский. Его увлекала культурная жизнь в Москве, но через год он перебрался в Ленинград, где поступил в Педагогический институт. 5)В годы студенчества он входил в группу молодых поэтов, называвших себя «обэриутами», что являлось аббревиатурой фразы: Объединение реального искусства. Именно, участвуя в деятельности этого литературного кружка, он обрёл себя и стиль своей поэзии.
6)После окончания института Заболоцкий служил в армии. Затем работал в детском издательстве и написал такие детские книжки, как «Резиновые головы», «Змеиное молоко», и другие. 7)В 1929 году вышел в свет сборник его стихотворений под названием «Столбцы». Второй сборник появился в 1937 году и назывался «Вторая книга». Через год писателя репрессировали и по ложному обвинению отправили в лагерь на 5 лет. После этого заключения он был отправлен в ссылку на Дальний Восток. Заболоцкий был реабилитирован в 1946 году.
8)Вернувшись в Москву, продолжал писать стихи, которые носили более зрелый характер и строгий язык. Путешествовал в Грузию и увлекался переводами грузинских поэм. Его имя стало известным в широких кругах в 1950-е годы, после появления стихотворений «Некрасивая девочка», «Противостояние Марса» и некоторых других. 9)Последние годы много времени проводил в Тарусе. Там поэт перенес инфаркт. Умер писатель 14 октября 1958 года в Москве от повторного инфаркта.
Сцена с портным Тришкой отлично раскрывает отношения в доме Простаковых, так как при нем (т.к. он дворовый человек) никто не стесняется показать свою истинную натуру «во всей красе». Г-жа Простакова — помещица-самодурка, готовая заставить шить кафтан хоть медведя («Так разве необходимо надобно быть портным, чтобы уметь сшить кафтан хорошенько».). Здесь же мы видим и упоминания о главной теме комедии: «Тришка. Да вить портной-то учился, сударыня, а я нет. Г-жа Простакова. Ища он же и спорит. Портной учился у другого, другой у третьего, да первоет портной у кого же учился?» Простаков — безвольный подкаблучник, у Скотинина «один обычай» со своей сестрой, Митрофан — избалованный, ленивый, ничем не интересующийся барчонок
Твір-роздум над оповіданням “Останній дюйм”“Останній дюйм” захоплює нас не так збігом дивовижних обставин, як своїм внутрішнім драматизмом. Герой, пілот, береться не за свою справу: він опускається на дно Червоного моря, де з ризиком для життя проводить підводні зйомки морських хижаків для телебачення. Письменник намагається розкрити складні й болісні переживання Бена, коли він, поранений акулами, збирає останні сили, щоб за будь-яку ціну врятувати сина, а головне – зламати глуху стіну відчуження, подолавши отой “останній дюйм”, який відділяв його від власної дитини.Деві – десятирічний хлопчик, який розумів, що мати ним не цікавиться, а батькоГоловна ⇒ Українські твори ⇒ Твір-роздум над оповіданням “Останній дюйм”
Твір-роздум над оповіданням “Останній дюйм”
У своїх оповіданнях Олдрідж прагнув покатати силу і красу людини, її величезні можливості. Письменнику належать слова: “У мене є оповідання “Останній дюйм”. Його суть у тому, щоб своєчасно зупинитись, не перейти межі.
Насправді ж – це метафора. Сьогодні у світі накопичено стільки зброї, що на останньому дюймі перед всесвітньою катастрофою опинилося людство. Кожен повинен усвідомити свою відповідальність за долю світу, за долю цивілізації…
Щоб останній дюйм не був пройденим. Щоб були люди на Землі…”
Оповідання
“Останній дюйм” захоплює нас не так збігом дивовижних обставин, як своїм внутрішнім драматизмом. Герой, пілот, береться не за свою справу: він опускається на дно Червоного моря, де з ризиком для життя проводить підводні зйомки морських хижаків для телебачення. Письменник намагається розкрити складні й болісні переживання Бена, коли він, поранений акулами, збирає останні сили, щоб за будь-яку ціну врятувати сина, а головне – зламати глуху стіну відчуження, подолавши отой “останній дюйм”, який відділяв його від власної дитини.
Деві – десятирічний хлопчик, який розумів, що мати ним не цікавиться, а батько
– стороння людина, “різка й небагатослівна”. Хлопчик гостро відчував свою самотність і непокоївся, що з ним станеться, якщо батько так ніколи й не випливе з морської глибини.
Поранення Бена змушує хлопчика забути про свої невеселі думки і серйозно поставитися до того, що сталося. Уперше Бен придивляється до сина і думає: “Він, здається, хлопець розвинутий”. Так, цей хлопчина “був чимось схожий на нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий і навіть невимовний характер”.
Бен зрозумів, що відповідає за життя сина. Якщо він загине, Деві залишиться сам, і його не скоро знайдуть у цій пустелі, а може, взагалі не знайдуть.
У вирішальну мить Деві зосереджений, уважний. Він мусить виконати роботу дорослого чоловіка. Здасться, він і сам подорослішав. У нього з’явилося почуття відповідальності за себе і за свого батька.
Так, справді, у житті не раз настають або залишаються останні дюйми, та найголовніше, що у Бена тепер є ціле життя, яке подарував йому син.
Тема відповідальності є однією з найважливіших в оповіданні, бо людина – творець своєї долі. Письменник підкреслює, що людина – досконалий витвір природи і мусить бути достойна того місця, котре займає в ній.