Образи Хіггінса і Пікерінга у п'єсі Б. Шоу "Пігмаліон"
П'єса "Пігмаліон" — це красива історія, в основі якої — міф про Пігмаліона. Головні герої цієї п'єси — це професор англійської фонетики Генрі Хіггінс та знавець індійських діалектів полковник Пікерінг. Вони дуже різні за характером і зовнішністю. Професор Хіггінс — це чоловік років п'ятдесяти, з сивим волоссям і зі зморшками на обличчі, невеликого зросту. А полковник Пікерінг — років шістдесяти, низького зросту, товстий, обличчя немов пожоване від старості, їхні характери можна визначити під час роботи професора, що проводив експеримент над дівчиною Елізою, вуличною квіткаркою. Хіггінс був постійно чимось невдоволений, розлючений і здавався, на перший погляд, невихованим. Спочатку він ставився до Елізи гірше, ніж до служниці. Але поруч завжди був полковник Пікерінг, який намагався заспокоїти Хіггінса.
Пікерінг виглядав благороднішим, ніж професор Хіггінс, бо той своєю нестримною поведінкою викликав відразу у своєї учениці Елізи. А Пікерінг веде себе виховано, спокійно, не звертає уваги на деякі "випади" Елізи. Закінчення роботи професора виявилося несподіванкою навіть для нього самого. Характери Хіггінса і Пікерінга можна також простежити під час великосвітського рауту. Тут вони в чомусь схожі: їхні жести, манери, вишукана мова, вміння показати себе з кращого боку. Та інтерес до дівчини у професора зникає, бо парі він виграв: дикунка тримала себе і говорила як справжня герцогиня. Що тепер з нею буде? Адже вона змінилася. Хіггінсу байдуже, він лише радіє, що виграв парі.
Незважаючи на деякі негативні риси, я поважаю і професора Хіггінса, і полковника Пікерінга як високоосвічених людей. На мою думку, освіта завжди потрібна людині. Бо якщо ти невихований, не вмієш ввічливо розмовляти, говорити правильно і добре ставитися до інших, — ти ніхто. У наш час освіта — це головне, незалежно від того, багата ти людина чи бідна.
В поэме «Мертвые души» Н.В.Гоголь, по его словам, стремился изобразить «всю Русь», но с «одного боку». И у него это получилось: он очень точно и правильно сумел показать как отрицательные, так и положительные стороны жизни России того времени. Центральное место в поэме «Мертвые души» занимает Чичиков Павел Иванович, вокруг которого и разворачиваются все действия произведения. Он приезжает в город N, где знакомится со всеми здешними чиновниками, а после отправляется к ним, чтобы купить мертвые души. Сначала Чичиков отправляется к Манилову, где с легкостью совершает свою авантюру. Купив души, Павел Иванович едет к Собакевичу, но из – за непогоды случайно попадает к Коробочке. Коробочка Настасья Петровна – вторая «продавщица» мертвых душ Чичикову. Это женщина пожилых лет, главная черта ее характера – мелочная бережливость. Несмотря на то, что Коробочка на редкость туго соображает, она довольно деловита, знает, как торговать, и боится продешевить. В своей жизни Настасья Петровна стремится пополнить свое богатство и извлечь из всего пользу. Подтверждением всего этого является эпизод с мертвыми душами. Она спокойно торгует мертвыми крестьянами, как продает другие предметы хозяйства. Для нее нет разницы, чем торговать, лишь бы извлечь из этого прибыль. В предложении Чичикова продать мертвые души Коробочку пугает только цена, она боится, что он обманет ее, мало заплатит. Но у Чичикова есть такая черта характера, как многосторонность: он умеет находить свой особый подход к каждому человеку, в котором заинтересован. Павел Иванович очень легко меняет свои манеры поведения, чтобы выгодно использовать расположения людей, но при этом он никогда не забывает о своих целях. Именно эта черта его характера и ему договориться с Коробочкой о продаже мертвых душ. Совершив сделку, Чичиков уезжает к следующему «продавцу» мертвых душ.
Образи Хіггінса і Пікерінга у п'єсі Б. Шоу "Пігмаліон"
П'єса "Пігмаліон" — це красива історія, в основі якої — міф про Пігмаліона. Головні герої цієї п'єси — це професор англійської фонетики Генрі Хіггінс та знавець індійських діалектів полковник Пікерінг. Вони дуже різні за характером і зовнішністю. Професор Хіггінс — це чоловік років п'ятдесяти, з сивим волоссям і зі зморшками на обличчі, невеликого зросту. А полковник Пікерінг — років шістдесяти, низького зросту, товстий, обличчя немов пожоване від старості, їхні характери можна визначити під час роботи професора, що проводив експеримент над дівчиною Елізою, вуличною квіткаркою. Хіггінс був постійно чимось невдоволений, розлючений і здавався, на перший погляд, невихованим. Спочатку він ставився до Елізи гірше, ніж до служниці. Але поруч завжди був полковник Пікерінг, який намагався заспокоїти Хіггінса.
Пікерінг виглядав благороднішим, ніж професор Хіггінс, бо той своєю нестримною поведінкою викликав відразу у своєї учениці Елізи. А Пікерінг веде себе виховано, спокійно, не звертає уваги на деякі "випади" Елізи. Закінчення роботи професора виявилося несподіванкою навіть для нього самого. Характери Хіггінса і Пікерінга можна також простежити під час великосвітського рауту. Тут вони в чомусь схожі: їхні жести, манери, вишукана мова, вміння показати себе з кращого боку. Та інтерес до дівчини у професора зникає, бо парі він виграв: дикунка тримала себе і говорила як справжня герцогиня. Що тепер з нею буде? Адже вона змінилася. Хіггінсу байдуже, він лише радіє, що виграв парі.
Незважаючи на деякі негативні риси, я поважаю і професора Хіггінса, і полковника Пікерінга як високоосвічених людей. На мою думку, освіта завжди потрібна людині. Бо якщо ти невихований, не вмієш ввічливо розмовляти, говорити правильно і добре ставитися до інших, — ти ніхто. У наш час освіта — це головне, незалежно від того, багата ти людина чи бідна.