Мій улюблений твір серед іноземної літератури - це "Воля до життя" Джека Лондона.
В оповіданні змальовується, як двоє товаришів повертаються з пошуків золота на Алясці. Вони дуже втомлені, голодні, а один з них так сильно підвернув ногу, що не міг йти, та другий, котрого звали Білл, кинув його на рішення долі. Перший збирає усю свою волю до життя і продовжує шлях додому. Дорогою він ловить малесеньких рибок у калюжах, вишукує кислу траву під снігом. Через декілька днів герой зустрічає об'їдені дикими тваринами кістки свого друга. Поруч з ними лежав мішечок з золотом. Та він його не взяв, хоч своє вже викинув дорогою. Ця людина зрозуміла, що зовсім не гроші найважливіше у житті! Найголовніше - життя!
А от доля продовжує випробовувати героя. Він зустрічає хворого вовка, і довгий час вони йдуть разом, кожен сподіваючись, що інший помре швидше, ніж він сам, і можна буде його з'їсти. Та людина не здавалася, а коли вовк все ж таки зібрав свої сили та вчепився в неї, чоловік боровся до останнього!
Автор спеціально не дав імені головному герою, адже людина та вовк - це два образи. Вовк - це смерть, що переслідує свою жертву, а чоловік - це людина, що хоче жити, він - символ життя! Джек Лондон хотів донести до читача те, що не можна здаватися, і в якийсь момент ти зможеш перемогти найсильнішого ворога - саму смерть!
Тема: творі Джека Лондона "Воля до життя" змальовано людину, що не здається і тому здатна перемогти смерть.
Ідея: автор доносить нам, що життя - найбільша цінність і в боротьбі за нього не можна здаватися!
Мцыри был юношей, которого взял с собой русский генерал в одном из аулов во время Кавказской войны. Тогда ему было примерно шесть лет. В пути он заболел и отказывался от пищи. Тогда генерал оставил его в монастыре. Однажды русский генерал Из гор к Тифлису проезжал; Ребенка пленного он вез. Тот занемог, не перенес Трудов далекого пути; Он был, казалось, лет шести… …Он знаком пищу отвергал И тихо, гордо умирал. Из жалости один монах Больного призрел… Мальчик вырос в монастыре, но накануне принятия монашеского обета в сильную грозу бежал. Нашли его три дня спустя, умирающим, неподалеку от монастыря. С большим трудом удалось его разговорить. …Уже хотел во цвете лет Изречь монашеский обет, Как вдруг однажды он исчез Осенней ночью. Темный лес Тянулся по горам кругом. Три дня все поиски по нем Напрасны были, но потом Его в степи без чувств нашли… Он на допрос не отвечал… …Тогда пришел к нему чернец С увещеваньем и мольбой; И, гордо выслушав, больной Пристав, собрал остаток сил, И долго так он говорил… Говоря о причинах бегства, Мцыри сказал о своей молодой жизни, которая почти целиком проведена была в монастыре и все это время воспринималась им как плен. Он не хотел окончательно превратить ее в жизнь монаха: Я мало жил, и жил в плену. Он стремился узнать свободную жизнь, «Где в тучах прячутся скалы, Где люди вольны как орлы» . Он вовсе не раскаивается в своем поступке, наоборот, сожалеет о том, что так мало успел изведать за эти три дня. Монахи не могли дать ему человеческого тепла и участия, к которому он так стремился и так жаждал все эти годы. Я никому не мог сказать Священных слов «отец» и «мать» . Я видел у других Отчизну, дом, друзей, родных, А у себя не находил Не только милых душ – могил! Он считал себя «рабом и сиротой» и упрекал чернеца за то, что вольно или невольно, но монахи лишили его полноценной жизни. Можно уйти от мира, изведав его и устав от него, но ничего этого у него не было. Я молод, молод… Знал ли ты Разгульной юности мечты? Что за нужда? Ты жил, старик! Тебе есть в мире что забыть, Ты жил, - я также мог бы жить! Главная причина побега Мцыри — стремление обрести утраченную родину — не является единственной. Он хочет узнать, что такое настоящая жизнь, "прекрасна ли земля", "для воли иль тюрьмы на этот свет родимся мы", то есть задается философскими вопросами бытия. Кроме того, Мцыри стремится познать самого себя, ибо спокойное и безопасное течение жизни среди монастырских стен не может дать ему ответа на этот вопрос. И только дни, проведенные на воле, несмотря на подстерегающие героя опасности, дали ему полноту ощущения и понимания жизни.
Мій улюблений твір серед іноземної літератури - це "Воля до життя" Джека Лондона.
В оповіданні змальовується, як двоє товаришів повертаються з пошуків золота на Алясці. Вони дуже втомлені, голодні, а один з них так сильно підвернув ногу, що не міг йти, та другий, котрого звали Білл, кинув його на рішення долі. Перший збирає усю свою волю до життя і продовжує шлях додому. Дорогою він ловить малесеньких рибок у калюжах, вишукує кислу траву під снігом. Через декілька днів герой зустрічає об'їдені дикими тваринами кістки свого друга. Поруч з ними лежав мішечок з золотом. Та він його не взяв, хоч своє вже викинув дорогою. Ця людина зрозуміла, що зовсім не гроші найважливіше у житті! Найголовніше - життя!
А от доля продовжує випробовувати героя. Він зустрічає хворого вовка, і довгий час вони йдуть разом, кожен сподіваючись, що інший помре швидше, ніж він сам, і можна буде його з'їсти. Та людина не здавалася, а коли вовк все ж таки зібрав свої сили та вчепився в неї, чоловік боровся до останнього!
Автор спеціально не дав імені головному герою, адже людина та вовк - це два образи. Вовк - це смерть, що переслідує свою жертву, а чоловік - це людина, що хоче жити, він - символ життя! Джек Лондон хотів донести до читача те, що не можна здаватися, і в якийсь момент ти зможеш перемогти найсильнішого ворога - саму смерть!
Тема: творі Джека Лондона "Воля до життя" змальовано людину, що не здається і тому здатна перемогти смерть.
Ідея: автор доносить нам, що життя - найбільша цінність і в боротьбі за нього не можна здаватися!