Объяснение:
Маша Миронова, является одним из главных персонажей повести «Капитанская дочка
2-В повести события, связанные с Машей, занимают немного времени: мы видим её при встрече с Гринёвым, у постели раненного Гринёва, на валу крепости, в момент, когда главный герой забирает девушку из Белогорской, на свидании с императрицей. Во всех эпизодах, кроме последнего, её роль — сопутствующая. Она — героиня второстепенной любовной интриги, смысл которой в XIX веке определяли как «завлечение читателя», чтобы рассказать ему о главном. Только в момент встречи с Екатериной Маши становится судьбоносной для Гринёва.
3-Имя Мария имеет древнееврейское происхождение, варианты значения – «горькая», «желанная», «безмятежная
4-
Доброта – это чувство, которое “в чистом виде” может принести в мир только человек, потому что в основе своей жизнь на земле строится на принципах борьбы за выживание сильнейшего. Жёсткую теорию естественного отбора могут “поправить” и “сгладить” человеческие поступки, в основе которых лежат доброта и милосердие.
Если “добро”- это абстрактное понятие о благе, то доброта всегда имеет конкретное выражение в делах. Её нельзя иметь для себя, хранить про запас, чтобы реализовать в будущем. Человек, который имеет её в себе как качество личности, всегда найдёт, где её проявить. Например, равнодушный пройдёт мимо бес животного, а добрый подберёт или накормит и постарается устроить.. Распутина «Уроки французского». Она видела, что Володя, её ученик, начал играть на деньги, чтобы купить себе еду. Тогда она стала играть с ним сама, потому что по-другому он бы денег не принял и ходил бы голодным. И пусть она осталась без работы, но она
Когда мы видим людей, подающих милостыню; ведущих под руку старушку; поднимающих того, кто упал на льду; несущих продукты в социальную столовую; уступающих место в транспорте, – это проявленная доброта. Она ценна и сама по себе, но ещё и как пример, которому хочется следовать, потому что добрые жесты и поступки очень привлекательны.
письмо!
Здравствуйте доктор вам за то ,что вылечили мою дочь.Я очень хочу поблагодарить вас за ту доброту какую вы мне оказали ,простите за то,что не поблагодарили но вы так быстро ушли ,что мы не успели вам что-нибудь дать взамен вам и долгой жизни
Объяснение:
надеюсь
1.) Подібності
Обидва персонажі приблизно одного віку, обидва народилися в Петербурзі та виховувалися у розкоші. Онєгін і Печорін володіють грошима, які дозволяють їм отримувати насолоди. Однак вони швидко набридають їм. Пушкінський і Лермонтовський герої відчувають нудьгу в суспільстві, чим і відрізняються від інших дворян.
Схожість Печоріна і Онєгіна також у тому, що вони могли зваблювати жінок. Але й жінки героям швидко набридли, хоча обидва приділяли їм велику увагу. Для Григорія та Євгена була важлива свобода, тому вони не хотіли пов'язувати своє життя із жінками. Характер Печоріна та Онєгіна виявив схожість навіть у деяких вчинках: сцена відмови Печоріним у почуттях княжни Мері нагадує пояснення Онєгіна з Тетяною Ларіною. А зустріч Печоріна з Вірою на Кавказі, яка відродила почуття героя, схожа на зустріч Онєгіна з Тетяною у Петербурзі.
Ні Печорін, ні Онєгін не мали справжніх друзів, бо не вміли цінувати інших людей. Євген Онєгін має друга Володимира Ленського, якого вбиває на дуелі. Печорін вбиває Грушницького, якого не любив із самого початку, але з яким спілкувався як із другом. Печорин байдуже поставився до зустрічі зі своїм старим другом Максимом Максимовичем.
Ці два персонажі були самотні у натовпі.
2.) Відмінності
Незважаючи на те, що між Печоріним та Онєгіним багато подібностей, вони мають головну відмінність: відношення до власного життя. Євгеній Онєгін сумує, але не шукає себе в житті, він не бачить справжніх причин своєї поведінки. Григорій Печорін постійно підкреслює те, що він є егоїстичною натурою, яка живе лише для себе. Він розуміє, чому не може знайти щастя з жінками, чому не може знайти своє місце в житті. Проте він, на відміну Євгена Онєгіна, намагається знайти нові захоплення, які б просте існування перетворити на справжнє життя.
М. Ю. Лермонтов використовує прийом психологізму у своєму романі «Герой нашого часу», читач бачить думки та переживання головного героя. Основою виливів Печоріна є його щоденник. У «Євгенії Онєгіні» відсутні щоденникові записи, але є книги із зауваженнями Онєгіна, які знаходить Тетяна, проте читач не може побачити справжні думки героя з цих начерків олівця.