Объяснение:
о-первых, когда впервые князь Верейский к ним пришел, отцу Маши Троекурову он показался очень знатным и достойным человеком, и уже тогда он начал думать о свадьбе князя и его дочери. Когда они совершили ответный визит, Маша даже не представляла о том, что он будет её женихом. И, просто радовалась, как подобает девушке ее возраста. Но когда речь пошла о свадьбе, то она сразу побледнела и в голову начали лезть ужасные мысли. Она не могла воспротивиться слову отца, а если бы и стала, то Троекуров не послушал бы ее. Маша не хотела свадьбы, потому что страстно любила Дубровского. И., решила, рассказать ему все и попросить Но наступил день венчания... Дубровский так и не успел, и Маша всем сердцем возненавидела князя Верейского. Так как после венчания, она стала законной его женой. И должна быть с нелюбимым человеком, и мучатся до конца своей жизни... Когда Дубровский пришел, она отказала ему из-за того, что уже было повенчана...
То., есть она его ненавидела, потому что она любила другого. А, ее выдали замуж за князя... Князь Верейский, даже не смотря на ее слезы и не стал отменять свадьбы. Маша понимала, что стала "Украшением" для него... и навсегда потеряла своего возлюбленного.
Популярний англійський драматург, другий після Шекспіра, Бернард Шоу залишив глибокий слід у світовій культурі. Його творчість була відзначена двома престижними нагородами: Нобелівську премію великому романісту вручили за внесок у літературу, а «Оскара» за сценарій за однойменною п'єсою Бернарда Шоу «Пігмаліон». Короткий зміст п'єси в цій статті. Пігмаліон і Галатея літературознавці і критики висловлювали різні припущення про те, що спонукало Шоу написати цю п'єсу. Одні відсилають до відомого міфу Стародавньої Греції і пропонують згадати легендарного скульптора, який створив статую прекрасної дівчини. Інші вважають, що Шоу пригадав п'єсу Гільберта»Пігмаліон і Галатея". Треті зайшли так далеко, що звинуватили Шоу мало не в плагіаті, вказуючи на роман Смоллета, як на джерело запозичення. Насправді, історія написання "Пігмаліона" почалася з захоплення великого драматурга актрисою Стеллою Кемпбелл, про що він писав у своєму щоденнику. Він часто заводив романи у вигляді листування з актрисами, в числі яких були Флоренс Фарр і Еллен Террі, але Стелла зайняла виняткове місце і в житті, і в творчості Шоу. Переписка тривала кілька років. Але Шоу нічого не хотів змінювати у своєму житті. Стелла ж була вірна своєму недолугому чоловікові, який жив на її доходи. Бернард визнавав її геніальною актрисою і намагався до й матеріально. Але від грошової до вона відмовлялася. Побачивши одного разу гру Форбс-Робертсона і місіс Кемпбелл в "Гамлеті", він вирішив створити для неї п'єсу. В одному зі своїх листів до Еллен Террі він ділився думкою, що хотів би написати п'єсу, де Робертсон був би джентльменом, а Стелла дівкою в фартусі. Поки Лондонська Діва думала грати їй квіткарку-замарашку, прем'єра п'єси відбулася у Відні, потім з оглушливим успіхом пройшла в Берліні. На англійській же сцені п'єса» Пігмаліон " була поставлена тільки в квітні 1914 року, головну роль зіграла місіс Кемпбелл. Дійові особи Лондонська Квіткарка Еліза, перетворена ексцентричним професором фонетики Хіггінсом в світську даму, стала однією з улюблених героїнь театральних підмостків світу. Роль ця стала улюбленою жіночою роллю і прославила багатьох театральних актрис, обійшовши всі світові сцени – від знаменитої Лондонської Діви до Російської Д.Зеркалової. Що не дивно. Як стане видно з викладеного нижче короткого змісту « "Пігмаліон" Бернарда Шоу-Весела, блискуча комедія, останній акт якої містить елемент драми: Квіткарка добре впоралася з роллю світської дами і більше вже не потрібна. Головні дійові особи п'єси-Еліза і професор Хіггінс з полковником Пікерінгом, які уклали парі: