Він має приємні риси обличчя, на якому завждивелика посмішка. Його очі сяють від радості. Він завжди носить світлий та яскравий одяг,що підкреслює його енергію та позитивний настрій. Його волосся може бути розкутим або трішки зачісаним
Молодой дворянин евгений онегин едет из петербурга в деревню к своему умирающему богатому дяде, досадуя на предстоящую скуку.двадцатичетырехлетний евгений получил в детстве образование, его воспитывали французские гувернеры. он свободно изъяснялся по-французски, легко танцевал, немного знал латынь, в разговоре умел вовремя промолчать или блеснуть эпиграммой — этого было достаточно, чтобы свет отнесся к нему благосклонно.онегин ведет жизнь, полную светских забав и любовных приключений. каждый день он получает по нескольку приглашений на вечер, едет гулять на бульвар, затем обедает у ресторатора, а оттуда отправляется в театр. дома евгений много времени проводит перед зеркалом за туалетом. в его кабинете есть все модные украшения и приспособления: духи, гребенки, пилочки, ножницы, щетки. «быть можно дельным человеком / и думать о красе ногтей». онегин вновь спешит — теперь на . праздник в разгаре, звучит музыка, «летают ножки милых » вернувшись с , евгений ложится спать рано утром, когда петербург уже пробуждается. «и завтра то же, что вчера». но счастлив ли евгений? нет, все ему наскучило: друзья, красавицы, свет, зрелища. подобно байроновскому чайльд гарольду, он угрюм и разочарован. онегин, запершись дома, пробует много читать, пробует писать сам — но все без толку. им вновь овладевает хандра.
ответ: Объяснение: Маріо — син дрібного писаря та пралі, парубок років 20-ти, кремезний, товстуватий, коротко підстрижений, із зелено-жовтими імлистими очима та плоским носом, покритим ластовинням. Портрет: «Уявіть собі кремезного хлопця років двадцяти. Коротко підстриженого, з низьким лобом і важкими повіками над туманно-сірими, з зеленим і жовтим полиском очима. Я добре знаю, які в нього очі, бо ми часто розмовляли з ним. Верхня частина обличчя з плескатим носом у ластовинні якось відступала в тінь, перед нижньою, з товстими губами, між якими, коли він розмовляв, видніли вологі зуби; ті віддуті губи й імлисті очі надавали його обличчю виразу наївної меланхолії, через що ми й симпатизували Маріо. Зовнішність його зовсім не здавалася насамперед завдяки вузеньким, гарним рукам, аристократичним навіть для жителя півдня, — приємно, коли тебе обслуговують такі руки».
