Антивоєнний пафос - це один з найважливіших тематичних напрямів в літературі, що відображує протидію вивільненню негативних наслідків війни, озброєному конфлікту та насильству. Цей пафос має визначальне значення в українській та світовій класичній та сучасній літературі. Українські письменники та поети, такі як Іван Франко, Леся Українка, Василь Стефаник, Олександр Олесь, Микола Хвильовий та інші, в своїх творах активно протидіють війні та насиллю. Роман "Тіні забутих предків" Василя Стефаника зображає жорстокість періоду Першої світової війни та його вплив на звичайних людей. У поезії Лесі Українки "Лісова пісня" трагічні наслідки війни зображаються через зруйновані міста та знепокоєні серця. У поемі "Мина Мазайло" Олександра Олеся зображення війни стає одним із головних мотивів твору, а Лаврів східний, нещасний Гетьман, який бореться з російськими загарбниками, розкривається як мечник, що веде боротьбу зі смертю. Світова література також має багато прикладів антивоєнного пафосу. У романі "Прощавай, зброє" Ернеста Хемінгуея зображується Перша світова війна і психологічні наслідки участі в ній. У творчості Андрія Платонова, йде мова про трансцендентну потужну силу, що може зупинити або знищити людські життя при Великій Вітчизняній війні. Роман "1984" Джорджа Орвела, показує, як правителі використовують війну, щоб змусити людей бути слухняними та безперечними. У сучасній літературі, антивоєнний пафос продовжує бути актуальним. "Ангелоїд Торпер" Марго Лангер - це художній твір про наслідки війни на душу та психіку людини. У "Клані карантину" Еммі Грінвуд, вона розповідає про несвободу та жорстокість, яка розпочалася в світі, через насильство під час епідемії. В "Маленькому Принці" Антуана де Сент-Екзюпері, показуються наслідки збройного конфлікту через протистояння різних зірок. XX сторіччя принесло людству можливість усвідомлення себе єдиним цілим, або небачений раніше технічний прогрес. Але окрім цього саме воно породило нове жахливе явище — світові війни, трагедії вражаючого масштабу, що зачіпали відразу сотні мільйонів людей. Цілком природно, що це знайшло відображення у творчості багатьох письменників, особливо з тих країн, які безпосередньо брали участь у цих війнах. Прогресивні письменники минулого також неодноразово зверталися до теми воєн, але саме у XX сторіччі ця тема стала актуальною, як ніколи, і антивоєнний пафос досяг небаченої раніше сили. Проте дійсно антивоєнними творами слід усе-таки вважати не ті, де оспівуються героїзм переможців і перемога над конкретним ворогом, що зображується втіленням зла (цю помилку роблять дуже часто), а саме ті, де засуджується війна як явище взагалі, де її жорстокості протиставляються принципово інші цінності: милосердя та гуманізм, хай навіть безпосередні події війни там оминаються, а увага авторів зосереджується на наслідках трагедії. Що страшніше — необхідність ризикувати власним життям із зброєю в руках чи виявитися потім представником "втраченої генерації"? З цією проблемою ми зустрічаємося у романі німецького письменника Еріха Марії Ремарка "Три товариші". Його герої потрапляють на війну вісімнадцятирічними юнаками — вона перекреслює увесь їхній минулий досвід, та повернення до мирного життя, про яке вони так мріяли, Ленцу, Кестеру й Роббі приносить лише нову зневіру. Вони виявляються зайвими в суспільстві, в якому живуть. Навіть по закінченні воєнних дій війна дається взнаки — хтось помирає від виниклої через неї хвороби, як Патриція, інші продовжують страждати від тілесних та душевних ран. Ідуть із життя люди, продовжують ламатися спустошені війною душі.
Эпитет - это художественное определение, придающее выражению образность и эмоциональность (золотые потоки, живые звуки, чистые и ясные звуки, задымившаяся река).б) Дайте определение метафоры.Метафора - это слово или выражение, употреблённое в переносном значении, основанном на сходстве (лучистыми алмазами зарделись крупные капли росы, полились потоки света).в) Что такое олицетворение?Олицетворение - это одушевление неживой природы (струя пробежала, запотели листья, ветерок пошел бродить и порхать, принеслись звуки колокола). я нашел в тексте метафору:Не успел я отойти двух верст, как уже полились кругом меня по широкому мокрому лугу, и спереди, по зазеленевшимся холмам, от лесу до лесу, и сзади по длинной пыльной дороге, по сверкающим, обагренным кустам, и по реке, стыдливо синевшей из-под редеющего тумана, - полились сперва алые, потом красные, золотые потоки молодого, горячего света... Все зашевелилось, проснулось, запело, зашумело, заговорило. Всюду лучистыми алмазами зарделись крупные капли росы; мне навстречу, чистые и ясные, словно тоже обмытые утренней прохладой, принеслись звуки колокола, и вдруг мимо меня, погоняемый знакомыми мальчиками, промчался отдохнувший табун...
Его преступление состоит в желании быть сверх человеком, который может преступить через, и стать кем то значимей, чем он сам. Родион до конца следовал этой идеологии, и в конце концов осознал что не может переступить через себя. Чувства и эмоции взыграли над ним злую шутку, и он добровольно сдался, признав совершение убийства. Раскольников не плохой человек, но очень значимый персонаж, чтобы быть хорошим. Его задача показать читателю, что за любым свершением стоит и боль, и разочарование, если ты слаб духом, и придерживаешься странной идеологии.
Українські письменники та поети, такі як Іван Франко, Леся Українка, Василь Стефаник, Олександр Олесь, Микола Хвильовий та інші, в своїх творах активно протидіють війні та насиллю. Роман "Тіні забутих предків" Василя Стефаника зображає жорстокість періоду Першої світової війни та його вплив на звичайних людей. У поезії Лесі Українки "Лісова пісня" трагічні наслідки війни зображаються через зруйновані міста та знепокоєні серця. У поемі "Мина Мазайло" Олександра Олеся зображення війни стає одним із головних мотивів твору, а Лаврів східний, нещасний Гетьман, який бореться з російськими загарбниками, розкривається як мечник, що веде боротьбу зі смертю.
Світова література також має багато прикладів антивоєнного пафосу. У романі "Прощавай, зброє" Ернеста Хемінгуея зображується Перша світова війна і психологічні наслідки участі в ній. У творчості Андрія Платонова, йде мова про трансцендентну потужну силу, що може зупинити або знищити людські життя при Великій Вітчизняній війні. Роман "1984" Джорджа Орвела, показує, як правителі використовують війну, щоб змусити людей бути слухняними та безперечними.
У сучасній літературі, антивоєнний пафос продовжує бути актуальним. "Ангелоїд Торпер" Марго Лангер - це художній твір про наслідки війни на душу та психіку людини. У "Клані карантину" Еммі Грінвуд, вона розповідає про несвободу та жорстокість, яка розпочалася в світі, через насильство під час епідемії. В "Маленькому Принці" Антуана де Сент-Екзюпері, показуються наслідки збройного конфлікту через протистояння різних зірок.
XX сторіччя принесло людству можливість усвідомлення себе єдиним цілим, або небачений раніше технічний прогрес. Але окрім цього саме воно породило нове жахливе явище — світові війни, трагедії вражаючого масштабу, що зачіпали відразу сотні мільйонів людей. Цілком природно, що це знайшло відображення у творчості багатьох письменників, особливо з тих країн, які безпосередньо брали участь у цих війнах.
Прогресивні письменники минулого також неодноразово зверталися до теми воєн, але саме у XX сторіччі ця тема стала актуальною, як ніколи, і антивоєнний пафос досяг небаченої раніше сили. Проте дійсно антивоєнними творами слід усе-таки вважати не ті, де оспівуються героїзм переможців і перемога над конкретним ворогом, що зображується втіленням зла (цю помилку роблять дуже часто), а саме ті, де засуджується війна як явище взагалі, де її жорстокості протиставляються принципово інші цінності: милосердя та гуманізм, хай навіть безпосередні події війни там оминаються, а увага авторів зосереджується на наслідках трагедії.
Що страшніше — необхідність ризикувати власним життям із зброєю в руках чи виявитися потім представником "втраченої генерації"? З цією проблемою ми зустрічаємося у романі німецького письменника Еріха Марії Ремарка "Три товариші". Його герої потрапляють на війну вісімнадцятирічними юнаками — вона перекреслює увесь їхній минулий досвід, та повернення до мирного життя, про яке вони так мріяли, Ленцу, Кестеру й Роббі приносить лише нову зневіру. Вони виявляються зайвими в суспільстві, в якому живуть. Навіть по закінченні воєнних дій війна дається взнаки — хтось помирає від виниклої через неї хвороби, як Патриція, інші продовжують страждати від тілесних та душевних ран. Ідуть із життя люди, продовжують ламатися спустошені війною душі.