В сказе говорится о мастере Даниле,который хотел сделать камень "живым",но у него ничего не выходит,изделие остаётся мёртвым.Данила услышал легенду о каменном цветке хозяйки Медной горы,кто это увидит,познает настоящую красоту камня.Недолго думая,мастер отправился в к Хозяйке,она показала ему каменный цветок,но за это Данила остался у Хозяйки работать горным мастером.
Отзыв:Произведение замечательное,по-моему,это одно из самых лучших сказов Бажова,он написан совершенно неповторимым языком.Описание богатств хозяйки Медной горы заставляет явственно представлять всю картину.Замечательный сказ!:)
Мне больше всего понравился момент,когда Данила попадает в зал из самоцветных камней,посередине которого растёт прекрасный каменный цветок.Этот фрагмент мне понравился своей яркостью,красивым описанием.и тем.что я сама увлекаюсь собиранием камней.
Із давніх давен постає
Питання людства: «Хто ми є?»
І «Звідки ми?», й «Куди йдемо?»
Про все це в 1 міфах ми вчимо:
Як із хаосу виник світ,
І як людський почався рід.
Існує версія стара
У єгиптян про бога 2 Ра ,
А у слов’ян же 3 Сварог -
Створив весь світ і весь народ.
Індійці ж всі, святі і грішні,
Уклінно Брахмі, Шиві й Вішну
Несуть подяки словеса
За землю, й воду, й небеса.
Та добре знаємо ми з вами,
Що предка нашого 4 Адама
Господь з ребра свого створив,
До раю двері всі відкрив,
Але Адам в нім не зумів
Робити те, що Бог велів,
Віддав спокусі перевагу
Й від Бога відвернув увагу.
Отак один-єдиний вибір
До пекла й раю робить вимір.
Цікаві міфи нам античні:
Боги й герої симпатичні
З дитинства нам усім знайомі,
Їх добре знають в кожнім домі:
Зірки, планети, і квітки,
Картини, статуї, книжки —
Хто в їхніх назвах не впізна
Богів античних імена?
І знов читають залюбки
Усі: й дорослі, й малюки, —
Як щастя прагнув для людей
Титан могутній 5 Прометей ,
Як людям зменшив він страждання,
І шлях відкрив їм до пізнання
Тираноборець нескорений —
Це приклад для людей священний
Найблагородніших ідей
Й самопожертви для людей.
То ж не згасімо той вогонь
Байдужим холодом долонь!
Та звивисті людські дороги,
І запорука перемоги —
Долати безліч перешкод,
Аби радів тому народ.
І подвиги усі 6 Геракла
(Аби лиш воля не зачахла
В душі людини назовсім) —
То приклад кращий нам усім!
А ще читаєм залюбки
Кумедні і смішні 7 байки —
Цікаві всі оті історії
Створив у формі 8 алегорії
Давним-давно мудрець
9 Езоп
Зашифрував мораль у ній він, щоб
У розповідках розважати,
Але водночас і повчати.
Він вчинки всі нещирі, ниці
Нам викрив в образі 10 Лисиці
І в легковажної 11 Цикади
Впізнаємо людські ми вади,
А Хліборобовії діти
Навчать, як в злагоді нам жити.
А потім в байці знову й знову
Звучить для нас Езопа мова,
І в алегорії тій самій
Напише Федр, а потім Бабрій.
(Причому вперше 12 Федр напише
Свої байки у формі вірша.)
І вже немов окрема сцена
Байка встає у 13 Лафонтена .
У ній і Леви, і Вовки
Себе картають залюбки.
Та їх провина лиш зросла
Для кари бідного 14 Осла ,
І розсудити все тверезо
Нам до антитеза ,
Якою автор скористався,
Бо в байці тій він намагався,
Аби виразніші були
Оті прості й слабкі Осли,
Й могутні Леви, й всі чумні.
(Та хворі всі вони чи ні?)
Привабливо Езопа мова
Звучить у дідуся 16 Крилова .
У тих байках сумне життя
В нас викликає співчуття,
І хочеться, щоб грубий 17 Вовк
На всі віки зовсім замовк,
І бідолашного Ягняти
Не смів щоб більше він чіпати!
І щоби байка так впливала,
Що на землі б гріхів не стало,
Й полікували б наші вади
Всі мудрі байкарів поради!
Ще насолоду від читання
І 18 Чехова оповідання
Дарують кожному із нас,
Бо розповів він без прикрас,
Чому міняв в розмові тон
Городовик- 19 Хамелеон ,
І як принизився 20 Тонкий,
Дізнавшися, що чин — Товстий.
І гумор весь той делікатний
Для слуху нашого принадний,
З усім ми згодні, та хіба
Так легко вичавить раба,
Який живе в душі людській
Й несе свою печать на ній,
Доки прийде різдвяне чудо
І все на краще змінить всюди…
У все це 21 Діккенс вірив свято
І написав про це багато,
Натомість ми читати в змозі
Його « 22 Різдвяну пісню в прозі»,
І зовсім нам всім не байдуже,
Що станеться з героєм 23 Скруджем .
Ми раді, що 24 Ебенезер
Душею ще не зовсім вмер.
Ось так на нас усіх впливає
І душу, й розум розвиває
Художній твір і його автор.
То ж варто нам читати? Варто!
Наступний період у житті Петрарки дослідники називають «Першою зупинкою у Воклюзі» (1337—1341). Петрарка надміру знеохотився до життя в Авіньоні й тому опинився у Воклюзі. Тут він пише багато сонетів, успішно просувається поема «Африка» латинською мовою, яка розповідає про героїчне минуле Італії та про відому постать Сципіона. Тут він береться за трактат «Про видатних чоловіків»: до 1343 році було написано 23 біографії античних діячів.
У Воклюзі у Петрарки народився нешлюбний син Джованні, який помер ще замолоду. Згодом народилася дочка Франческа, завдяки якій збереглось багато чернеток та особистих речей поета.
Результатом усіх творчих зусиль було коронування Петрарки на Капітолії 8 квітня 1341 року. Це був особистий тріумф поета та спроба поставити поезію на той рівень, який вона займала у стародавньому Римі. Йому був вручений диплом, він отримав звання магістра, професора поетичних мистецтв та історії.
Дуже цікавий той факт, що неаполітанський король Роберт не вважав для себе принизливим попрохати Петрарку стати його наставником у поезії, але поет відмовився від такого почесного обов'язку. На цьому коронуванні Петрарка промовив «Слово», в якому виклав своє розуміння поезії та її завдань.
У 40-і роки почалось формування нового світогляду. У «Моїй таємниці», розкривається уся складність боротьби нового зі старим у свідомості поета. Грудень 1343—початок 1345 років — «Зупинка у Пармі». Перші дев'ять місяців були періодом творчої активності: він продовжував працювати над поемою «Африка», над сонетами, закінчив одну з книг трактату «Про пам'ятні справи». Але коли місто оточили війська маркіза Феррарі, Петрарка змушений був тікати з Парми й повернутись до Воклюза.
Починається «Друга зупинка у Воклюзі», у ці роки Петрарка пише трактат «Про усамітнене життя» (1346), «Буколічну пісню» (1346—1348), «Про монашеське дозвілля» (1347).
Коли в 1350 році Петрарка приїжджає до Рима, Боккаччо пропонує йому посаду професора поезії та історії у Флорентійському університеті, але гуманіст відмовився, мабуть, щоб не марнувати часу, бо попереду були нові творчі задуми.
Літо 1351 — травень 1353 років — «Третя зупинка у Воклюзі», де Петрарка закінчує свої твори. Пише 12 нових біографій античних чоловіків, працює над «Тріумфами», де поетичним словом виклав свої міркування про славу, час, кохання та смерть.