Эпизод который произвел на меня самое большое впечатление в рассказе "Муму"
На меня произвела большое впечатление кульминация этого рассказа, а именно когда Герасим приютил маленького щенка - Муму, но барыня приказала увезти Муму с её двора, т.к. она оскалилась на неё. Слуги так и сделали, но через некоторое время Муму возвратилась и всё было хорошо, но... Ночью она начала лаять в тот момент когда барыня засыпала, барыня проснулась и приказала убить Муму. Слуги пошли доложить это Герасиму и забрать собаку, но Герасим поняв их жесты объяснил, что сам убьет Муму. Он так и сделал.
Этот эпизод находится в конце текста. Главный герой - Герасим. Автор его называет - "самым замечательным лицом среди всей челяди". Он рассказывает как ему было хорошо в деревне, но плохо в городе, что он был сильным, крепким мужиком и в то же время глухонемым. Из этого можно понять, что автор проявляет к Герасиму жалость и милосердие. Автор описывает его, как мужчину около сорока лет и двух верст высотой. Он наделил своего героя богатырской силой и большим, добрым сердцем. Большая часть текста состоит из монолога, но диалог так же присутствует. Рассказ "Муму" мне не понравился, его грустная кульминация еще на долго останется в моей память. Данный рассказ заставил меня плакать. Перечитывать его второй раз я не решусь.
Автор - Бородушкина Арина
Надеюсь удачи!
Перша пригода Дон Кихота виглядає дуже комічним, коли він веде бій з млинами, бачачи в них велетнів. Іноді цей дорослий чоловік здається дитиною у своєму розумінні дійсності. Він вірить в людську порядність там, де її немає. У епізоді з побитим хлопчиком-пастухом Дон Кихот, як і хлопчик, виглядає трагічним. Хлопчик — від побоїв багатія, який не платить йому гроші за роботу, Дон Кихот, — від своєї сліпої віри в людину.
Смішним виявляється і героїзм лицаря, адже хазяїн заїжджого двору не потребує покарання своїх кривдників, він вимагає від Дон Кихота грошей за ночівлю.
Під час протиставлення автором Дон Кихота донові Диего виявляються високі пориви одного і дрібне благополуччя іншого.
І хоча поєдинок з левом теж виглядає комічно, герой з’являється перед нами людиною дуже сміливою, проте він живе у фантастичному вигаданому світі.
Кульмінаційним моментом зіткнення його з дійсністю стає перебування в герцогському замку. Вельможі зрозуміли безумство Дон Кихота, як розуміли його усе, окрім хіба що Санчо Пансы і розбійника Роне Гинари, які не завдавали йому ні моральний, ні фізичний біль. А освічені і витончені вельможі знущаються з лицаря. У словесних поєдинках і лицар, і зброєносець виходять переможцями, але підлість панівного класу таки перемогла. Герцог і герцогиня виставили гостей блазнями, а згодом доставили і фізичний біль, нацькувавши розлючених кішок, і побили.
Але розчарування лицаря з’явилося значно пізніше, навіть не тоді, коли він зрозумів, що не може звільнитися від чар своєї Дульсинеи, а тоді, коли зрозумів, що люди не боряться із злом і не намагаються його викоренити.
Дон Кихот помирає, але його благородні пориви залишаються жити у віках. А ще залишається з нами його хороша мудрість:
«Свобода, Санчо, є одним з найдорожчих скарбів, які небо виливає на людей; з нею не можуть дорівнювати ніякі скарби. Заради свободи, так само, як і заради честі, можна і треба ризикувати життям, і, навпаки, неволя є найбільшою з нещасть, які тільки можуть статися з людиною».
