Самим чудовим твором письменника є повість «Альпійська балада», що знайомить нас з любовною історією двох військовополонених.
Початок творіння переносить на в часи середини Другої Світової війни у концтабір в Австрії. Після чергової бомбардування п’ятеро в’язнів виявили розірвалися бомбу.
Замінивши пошкоджений запобіжник, чоловіки стали вирішувати, хто її зірве. Гинути судилося полоненому, хворому на сухоти. Але він був зовсім знесилений. І тоді замість нього обрали Івана Терешка. Несподівано до їх групі підійшов німецький офіцер, який змусив чистити чоботи російського ув’язненого. Недалеко від них працювали російські жінки, які оцінили вчинок Івана з погордою і злобою.
І тоді у солдата щось перевернулося всередині, він вдарив фашиста з усіх сил, і, був застрелений, але пролунав вибух вніс сум’яття в те, що відбувається. І солдат вирішив тікати.
Поки він мчав з табору, його двічі наздоганяли собаки, але він впорався з ними вміло, і незабаром опинився в лісі. Пройшовши декілька сотень метрів, Іван помітив, що за ним тихо слід італійська дівчина Джулія і ще один військовополонений. Зайві люди йому були не потрібні, але й кинути знесилену і залякану одну дівчину він не міг.
Шлях для нього був занадто важким, так як він втратив взуття, і тепер йшов босоніж по холодній землі, але він все одно намагався поспішати, щоб їх не наздогнали німці. Пересуватися через Лахтальские Альпи було зовсім нелегко, але це був єдиний шлях, щоб сховатися від гітлерівців.
Дощова ніч змусила сховатися в одному з ущелині. І Іван заснув. Але сон був важким, і тим більше за змістом він повторювався все час.
Рано вранці Джулія, розбудивши солдата, завела з ним розмову, куди мім рухатися далі. Один одного вони розуміли, так як в таборі молодим людям довелося вивчити трохи як російська, так і німецькі слова. За планом вони повинні були знайти загони опору, але зробити це треба обережно, щоб не потрапити до фашистів.
Пробравшись до густого лісу ,вони побачили австрійця. Івану довелося відібрати у нього одяг і хліб. І хоча він і не хотів обдирати бідного чоловіка, йому довелося це зробити, так як, для переходу Альпійських гір необхідні теплі речі та продукти харчування
Втікачі, тільки влаштувавшись в щілині, зібралися перекусити, як побачили, що військовополонений, який йшов з ними, біг до них, а гітлерівці стріляли по ньому. Коли все стихло, і полонений впав, Іван стрімко пішов з цього місця.
Побачивши знову цього божевільного, Іван спочатку хотів його вбити, але Джулія вмовила його змилосердитися над цим нещасним.
Коли пішов сніг, йти було нелегко, і Іван ніс Джулію на плечах. Раптом вони побачили красиву галявину, обсипану суницею. Наші герої наїлися досхочу і розповіли один одному про своє довоєнне життя. І саме тут, на цій галявині їх охопило незвідане почуття кохання, пристрасне і палке. І можливо все у них в подальшому вийшло добре, але їх зрадив той самий в’язень, якого вони не кинули одного і без їжі.
У молодих людей не було іншого виходу, вони бігли до обриву. Іван скинув в замет Джулію, але його самого загризли собаки.
Закінчилася війна. Але пам’ять про російською солдата Івана Терешко залишилася назавжди. Родина Івана отримало звістку від вижила Джулії Новеллі, в якому вона розповіла все про те, що трапилося, і про те, що у неї є син Джованні від Івана, і вона намагається вивчити його російській мові.
Книга вчить нас шляхетності, добросердечностi.
Объяснение:
Кремлевская заутреня на пасху
В безмолвии, под ризою ночною,
Москва ждала; и час святой настал:
И мощный звон промчался над землею,
И воздух весь, гудя, затрепетал.
Певучие, серебрянные громы
Сказали весть святого торжества;
И, слыша глас, её душе знакомый,
Подвиглася великая Москва.
Всё тот же он: ни нашего волненья,
Ни мелочно-торжественных забот
Не знает он, и, вестник искупленья,
Он с высоты нам песнь одну поёт, -
Победы песнь, песнь конченного плена.
Мы слушаем; но как внимаем мы?
Сгибаются ль упрямые колена?
Смиряются ль кичливые умы?
Откроем ли радушные объятья
Для страждущих, для меньшей братьи
всей?
Хоть вспомним ли, что это слово -
братья -
Всех слов земных дороже и святей?
Объяснение:
По моему так
До июля 1856 Тургенев живет в России: зимой по преимуществу в Петербурге, летом в Его ближайшая среда — редакция «Современника»; состоялись знакомства с И.А.Гончаровым, Л. Н. Толстым и А. Н. Островским; Тургенев принимает участие в издании «Стихотворений» Ф. И. Тютчева (1854) и снабжает его предисловием. Взаимное охлаждение с далекой Виардо приводит к краткому, но едва не закончившемуся женитьбой роману с дальней родственницей О. А. Тургеневой. Публикуются повести «Затишье» (1854), «Яков Пасынков» (1855), «Переписка», «Фауст» (обе 1856).
Романы
«Рудиным» (1856) открывается серия тургеневских романов, компактных по объему, разворачивающихся вокруг героя-идеолога, журналистски точно фиксирующих актуальную социально-политическую проблематику и, в конечном итоге, ставящих «современность» перед лицом неизменных и загадочных сил любви, искусства, природы.
Воспламеняющий аудиторию, но не на поступок «лишний человек» Рудин; напрасно грезящий о счастье и приходящий к смиренному самоотвержению и надежде на счастье для людей нового времени Лаврецкий («Дворянское гнездо», 1859; события происходят в обстановке близящейся «великой реформы»); «железный» болгарин-революционер Инсаров, становящийся избранником героини (то есть России), но «чужой» и обреченный смерти («Накануне», 1860); «новый человек» Базаров, скрывающий за нигилизмом романтический бунт («Отцы и дети», 1862; пореформенная Россия не освобождается от вечных проблем, а «новые» люди остаются людьми: «дюжинные» будут жить, а захваченные страстью или идеей — погибнут); зажатые меж «реакционной» и «революционной» пошлостью персонажи «Дыма» (1867); революционер-народник Нежданов, еще более «новый» человек, но по-прежнему не ответить на вызов изменившейся России («Новь», 1877); все они, вкупе с второстепенными персонажами (при индивидуальном несходстве, различии нравственно-политических ориентаций и духовного опыта, разной степени близости к автору), состоят в тесном родстве, совмещая в разных пропорциях черты двух вечных психологических типов — героического энтузиаста, Дон Кихота, и поглощенного собой рефлектера, Гамлета (ср. программную статью «Гамлет и Дон Кихот», 1860).