Объяснение:
Ще за життя ліричні твори М. Лєрмонтова принесли йому славу другого поета після Пушкіна, але справжнє значення його ліричної спадщини відкрилося вже після його смерті. А поетична чарівність його віршів приваблює читача і сьогодні.
У віршах поета відбилися всі його творчі інтереси, моральні і художні пошуки, особисті переживання, навіть Суспільні явища його часу. З цих творів можна зрозуміти, які друзі і вороги його оточували, які події хвилювали світ, які проблеми вирішувались.
І все ж провідний мотив його лірики — це мотив самотності, на яку приречена людина. Для ліричного героя Лєрмонтова виходу з цього стану немає. Ні кохання, ні дружба не дають йому позбавитися відчуття самотності:
Пусть я кого-нибудь люблю:
Любовь не красит жизнь мою...
Живу — как неба властелин —
В прекрасном мире — но один.
У вірші "Нет, я не Байрон, я другой..." Лєрмонтов звертається до образу Байрона, щоб показати витоки цього почуття. Байронівська "світова скорбота" знаходить відгук у серці ліричного героя. Але Лєрмонтов живе і творить за інших історичних обставин. Байрон відобразив пробудження самосвідомості людини, а покоління Лєрмонтова несе тягар розчарувань у можливостях людини, її прогресивної ролі в історії. Тому в "душе моей, как в океане, надежд разбитых груз лежит", тому почуття песимізму охоплює його ліричного героя.
Объяснение:
Изображая обновляющую, вдохновляющую природу революции, поэт обращается к музыкальному жанру марша. Ориентация на массовость, энергичные побудительные интонации, четкость ритма — достоинства прикладного жанра соответствовали идейным задачам автора, который расценивал собственное творчество как вклад в устройство нового мира. Пламенный оратор, лирический герой «Нашего марша» призывает к бунту, который грандиозным «разливом второго потопа» преобразит планету. Более поздние версии маршей лишены романтического максимализма, концентрируясь на идеях сплоченности, твердости духа, верности долгу и делу.
