«Доля людини» — роздуми автора над людською долею в зв'язку з трагічними подіями, війною, що була тяжким випробуванням в житті цілого народу. З цією мстою Шолохов добирає епізоди, що краще за інші дозволяють зрозуміти цю проблему. Чи витримає Андрій Соколов, головний герой твору, важкі втрати, чи збереже віру в житія іі людей, чи пройде він іспит на людяність, і взагалі, то виявиться сильнішим: обставини чи його характер, — цс питання стає наскрізним в повісті. Низка епізодів об'єднується не тільки образом Соколова, а «круговою» композицією і прикутістю уваги до цього питання, а ше окремими образами-лейтмотивами, такими як образ дороги, що переростає в образ складного життєвого шляху взагалі. Багато разів повторюється у цьому лейтмотиві слово «тяжко»: «Тяжко мені, братцю, згадувати, а ще тяжче розповідати про те, що довелося пережити...» Окремої історії або окремої пригоди в повісті немає, життя Андрія Соколова осмислюється автором як явище епохи.
У чужій землі Андрій «поховав останню свою радість і надію» — свого сина. Це було лише одним з випробувань, що випали на його долю. Він знав й інші втрати, пережив полон, витримав майже неможливе, з того, що взагалі може довестися витримати людині. Хоча Андрій Соколов ніби не здійснював особливих подвигів, у розказаних автором епізодах достатньо свідчень про його мужність. Він — герой, хоча герой непоказний, один з мільйонів подібних непомітних героїв.
Здавалося б, ненависть до ворогів мала б витіснити з його серця будь-які інші почуття: таке нерідко трапляється саме з сильними людьми. Схоже, що почуття трагічної безнадійності зачепило-таки глибинні шари його особистості. Але доля зводить його з сиротою Ванюшею, дитиною. в якої вкрали дитинство, і втрати якої були не меншими, ніж у нього, дорослої людини. Й ось вже емоційна тональність оповіді змінюється: «Вночі то погладиш його сонного, то волоссячко на чупринці понюхаєш, і серце відходить, стає м'якішим, а то воно ж у мене скам'яніло від горя», — зізнається Андрій Соколов.
Отже, він не втратив здатність до співчуття й доброти. Більш того, через наступне всиновлення Ванюші Шолохов розкриває ідею непереможності людяності. Віра та надія звучать у цих рядках повісті: попри все Андрій Соколов лишився людиною. Повісті, названо не просто «долею», або «долею Андрія Соколова» — узагальнене слово «людина» підкреслює важливість саме цього моменту. У його ставленні до дитини — перемога доброти над жорстокістю, над утратами та загальною руїною: це більше, ніж військова перемога над ворогом, цс перемога іншої моралі — гуманізму та відповідальності за долі інших.
Але знову ж таки відповідальність Андрія не обмежується відповідальністю за малого сирітку, вона нерозривна з відповідальністю за долю Батьківщини. У кінці повісті це звучить відкритим текстом: «І хотілося б думати, що ця російська людина незламної волі витримає, і коло батьківської о плеча виросте той, хто, подорослішавши, зможе все витерпіти, усе подолати па своєму шляху, якщо до цього покличе його Батьківщина».
Отже, повість про долю Андрія Соколова — розповідь про переміни людини над нелюдськими обставинами, надії над відчаєм, мпрнш п існування над страхіттям війни.
«Кладовая солнца» М. М. Пришвина - сказка-быль, в которой переплетаются и правда, и вымысел, и легенда, и жизнь. Уже сам зачин произведения словно вводит нас в волшебный, сказочный мир: «В одном селе, возле Блудова болота, в районе городаПереяславль-Залесского, осиротели двое детей...» . Но в то же время мы понимаем, что описанные события происходили на самом деле.
Во-первых, автор точно указал место и время, во-вторых, рассказ ведется от лица человека, жившего по соседству, а в сказках обычно говорится, что дело было «давным-давно» , и происходило оно «в тридевятом царстве, тридесятом государстве» .
Настя и Митраша - главные герои. «Золотая Курочка» и «Мужичок в мешочке» , как ласково называли их соседи. После смерти родителей им досталось все крестьянское хозяйство: изба пятистенная, корова Зорька, телушка Дочка, золотой петух Петя и поросенок Хрен. Дети заботились обо всех живых существах. Настя, занимаясь женскими домашними делами, «хлопотала по хозяйству до ночи» . На Митраше лежало все мужское хозяйство и общественное дело. Так дети жили дружно, не зная горестей и бед. Это описание жизни ребят тоже напоминает сказку - чудесный мир, где все живое взаимосвязано. Сказочные герои всегда противостоят врагам: ведьмам, Кощею, Бабе Яге и другой нечисти. Так и герои «Кладовой солнца» оказываются в ситуации, когда они должны противостоять опасностям и злу (которое может таиться не только вокруг, но и внутри самого человека) .
А дорога на чудесную палестинку лежит через Слепую елань - гиблое место, где пропало много людей и животных. Пройдя полпути, Настя и Митраша присели отдохнуть на Лежачем камне в Блудовом болоте, о котором существовала легенда, что лет двести тому назад ветер-сеятель принес сюда два семечка: семя сосны и семя ели. Оба семечка легли в одну ямку, и из них проросли два дерева. Их корни переплелись, а стволы тянулись к свету, стараясь обогнать друг друга. Деревья разных пород боролись между собой за питание, воздух и свет. И когда ветер качал эти деревья, ель и сосна стонали на все Блудово болото, словно живые существа.
У Пришвина природа принимает участие в судьбе героев, она изображена не только живой, но и имеющей Душу, которая, как у человека, радуется, печалится, любит, страдает (эти же приемы очеловечивания природы мы встречаем и в сказках). У камня, где отдыхали ребята, «довольно широкая болотная тропа расходилась вилкой: одна, хорошая, плотная тропа, шла направо, другая, слабенькая, прямо» . Это тоже сказочный прием: очень часто былинные и сказочные герои оказываются перед выбором (еще говорят: «на распутье») . Наши герои тоже делают свой выбор.
Как в сказках действуют чудесные конь, добрая старуха, волшебница-жена) и злые силы, так и в «Кладовой солнца» на детям приходит собака - «вернейший друг человека» , а противостоит ей волк - злейший враг человека, «самой злобой своей обреченный на гибель» .
Испытание, которое ребята, научило их ценить теплоту человеческих отношений. Они поняли, что самое главное в жизни - любовь и забота о близком человеке (правда старика Антипыча, которую он «перешепнул» своей собаке, - «правда вековечной суровой борьбы людей за любовь»). «Кладовая солнца» - удивительная сказка-быль, которая заставляет задуматься о своем отношении друг к другу и к миру вокруг нас, дает нам новые знания о жизни, учит любви и внимательному отношению к природе.
