Алтынай очнулась в юрте главного похитителя и поняла, что ее «обесчестили». Девочка пыталась выбраться сама, но ей одной мало что удалось. Затем пришли советские милиционеры вместе с перебинтованным учителем, арестовали злодея-насильника и освободили Алтынай. Потом была трепетная и трогательная встреча на вокзале, когда Дюйшен провожал Алтынай в большой город – Ташкент, куда она отправлялась учиться в интернат. Какое-то время они переписывались. Алтынай упрашивала своего учителя приехать к ней, говорила ему, что любит его и ждет. Но вместо этого он просто оборвал с ней все контакты, чтобы не мешать ей учиться. Несмотря на все успехи девочки из аила, для Алтынай расставание с Дюйшеном было глубокой психологической травмой, она так никогда от нее и не оправилась. Уже во взрослом возрасте Алтынай казалось, что она видит своего возлюбленного в разных неожиданных местах. Но это были только миражи несчастного сознания. По всему можно заключить, что это произведение о любви (речь, разумеется, о сочинении «Первый учитель»). Главные герои – Дюйшен и Алтынай. - Читайте подробнее на FB.ru: https://fb.ru/article/192225/pervyiy-uchitel-aytmatova-kratkoe-soderjanie-i-analiz-proizvedeniya
Объяснение:
маруся чурай — напівлегендарна народна поетеса-піснярка. за переказами, народилася близько 1625 р. в полтаві в родині козака гордія чурая. через вільнолюбну, горду натуру батько мусив тікати на січ, брав участь у багатьох протипольських повстаннях. якось у бою потрапив у полон і був страчений. вважається народним героєм, оспіваний у думі.
маруся виростала з матір’ю, їх обох шанували в полтаві — через славного батька, а також завдяки марусиному дару складати й співати чудові пісні.
вважають, їй належать такі відомі пісні, як «засвіт встали козаченьки», «летить галка через », «віють вітри, віють буйні», «ой не ходи, грицю», «ой боже ж мій, боже, милий покидає», «на городі верба рясна», «в кінці греблі шумлять верби» та ін.
вона була вродливою дівчиною — стрункою, чорнявою, кароокою, з косою до колін. до неї залицялося багато парубків, особливо упадав за нею іван іскра (за деякими даними, син відомого гетьмана якова іскри-остряниці). але чураївна любила іншого — григорія бобренка… а втім, усі колізії долі дівчини, які доносять м.дерегус. до нас народні перекази, докладно змальовано в романі маруся чурай л. костенко.
таємнича постать «дівчини з легенди», трагічна історія її кохання приваблювали багатьох митців: л. боровиковського («чарівниця»), с. руданського («розмай»), в. самійленка («чураївна»), м. старицького («ой не ходи, грицю, та й на вечорниці»), о. кобилянську («у неділю рано зілля копала»). і все ж най-панорамніше, найбільш історично й психологічно вмотивовано долю марусі вдалося змалювати саме л. костенко.
поштовхом до написання роману стала одна з пісень марусі чурай — «ой не ходи, грицю, та й на вечорниці», за основу якої взято традиційну фольклорно-романтичну колізію: любов — зрада — помста.
