Фантастичне та комічне у повісті М. Гоголя "Ніч перед Різдвом"
Чарівна ніч перед Різдвом в однойменній повісті М. Гоголя починається з фантастичної події. Із труби однієї з хат повалив чорний дим і разом із ним вилетіла верхи на мітлі відьма. Там, де вона пролітала, зірки зникали одна за одною. Незабаром відьма набрала їх повний рукав. Чорт, що також з'явився у нічному небі, обпікаючи руки, схопив місяця та й сховав його до кишені. І тому зробилося так темно, що нічого вже не можна було розгледіти. Навіть дорогу до шинку важко було знайти.
Досхочу побавившись у небі й відчувши холод, відьма прослизнула у трубу хати й перетворилася на звичайну собі жінку на ім'я Солоха. Вона славилася у селі тим, що вміла причаровувати до себе статечних козаків. Чорт слідом за Солохою через пічну трубу проникнув до хати.
Чого тільки не буває у святкову ніч! То ж і коваль Вакула мандрує з Диканьки до Петербурга верхи на чорті, щоб дістати для своєї коханої Оксани черевички самої цариці. Зустрівшись у столиці з запорожцями, парубок потрапляє до царського палацу, і цариця дарує йому невимовно красиві черевики.
А яке ж свято обходиться без жартів і сміху! Сміються парубки та дівчата, ходячи з колядками від хати до хати. Сміється й читач над козаками, які у різдвяну ніч вирішили навідатися до Солохи на вогник. Ніхто з Солошиних гостей: ані голова, ані дяк, ані чорт, ані Чуб — не хотіли, щоб їх там хтось бачив. То ж Солоха ховає своїх кавалерів у мішки з-під вугілля. І такий комічний вигляд вони мають, коли їх дістають із тих мішків парубки та дівчата, думаючи, що там лежать паляниці та ковбаси! Сміється читач і над пузатим Пацюком, що віддавався святковій трапезі у дуже незвичайний б. Він сидів на підлозі по-турецьки перед невеликою діжкою, на якій стояла миска з галушками, і сьорбав з миски юшку, хапаючи час від часу зубами галушки. А вареники самі летіли з миски прямо в роззявлений рот Пацюка, який обтяжував себе лише жувати та ковтати їжу.
У ніч перед Різдвом чорт, який хотів посміятися з людей, був ошуканий сам. Замість того, щоб дошкулити Вакулі, якого він ненавидів за малярські здібності, нечистий виконує всі бажання коваля та ще й одержує в нагороду три удари хворостиною по спині.
Повість М. Гоголя "Ніч перед Різдвом" входить до першої збірки письменника "Вечори на хуторі біля Диканьки". В цих повістях автор змалював милу його серцю Україну, де він народився та виріс. У них химерно переплелися давні легенди й картини життя простих українців, фантастичне й комічне.
Тупые люди. Надо отвечать на вопросы а не хамствовать. Вот паренёк))
Одной из главных А.С. Пушкина «Капитанская дочка»является тема чести и бесчестия. Она раскрывается противопоставлением двух героев — Петра Андреевича Гринёва и Алексея Ивановича Швабрина. Они молоды, хороши собой, оба приехавшие в Белогорскую крепость. С первого взгляда можно подумать, что молодые люди похожи. Но Гринёв попал в этот медвежий угол по воле отца, решившего показать сыну настоящую жизнь. А Швабрин отправился в глухом местечке, чтобы забылась громкая история с дуэлью. В начале повести о каждом из них, можно подумать, что он «человек чести». Но дальнейшие испытания расставляют всё на свои места.
На героев выпало множество различных бед. Например, захват Белогорской крепости Пугачевым. И по поступкам в эту трудную минуту, начинаешь судить о человеке. Гринёв готов разделить судьбу со всеми, пусть даже если его ждёт смерть. Он отказывается преклонить колено перед самозванцем. А Швабрин лишь свою жизнь.
Даже в любви они ведут себя совершенно по-разному. Гринёв любит Машу искренне, восхищаясь ей, даже посвящает ей произведения. Швабрин, наоборот, относится к девушке с пренебрежением, рассказывая ложь о ней и её родных. Пытая и мучая любимую девушку, он показывает себя ничтожным человеком.
Большее уважение конечно вызывает Пётр Андреевич, так как он показывает себя достойным и справедливым человеком. Защита любимой, послушание отцу — действия, показывающие его лучшие стороны. Его качества во всех случаях. Даже на суде он может спокойно смотреть всем глаза, не борясь со своей совестью. Швабрин же так и продолжает выкручиваться, лгать и выставлять себя праведником.
После анализа героев и их действий можно точно сказать, что слово «честь» относится к Петру Алексеевичу. А Алексей Иванович — обычный лгун и бесчестие у него заложено в крови.
И поэтому эпиграф "Береги честь смолоду" показывает, что поступив бесчестно один раз, уже никогда не сможешь назвать себя «человеком чести».
