8 глава:Блудово болото с «огромными запасами горючего торфа и есть кладовая солнца». «Тысячи лет это добро под водой сохраняется» и потом «торф достается человеку от солнца в наследство».Митраша шел к «Слепой елани» – «погибельному месту», где в трясине погибло много людей. Постепенно кочки под его ногами «становились полужидкими». Чтобы сократить путь, Митраша решил идти не по безопасной тропинке, а напрямую через поляну.
С первых шагов мальчик начал тонуть в болоте. Пытаясь вырваться из трясины, он резко дернулся и оказался в болоте по грудь. Чтобы трясина не затянула его полностью, он держался за ружье.Издалека раздался крик звавшей его Насти. Митраша ответил, но ветер унес его крик в другую сторону.
9:Увлекшись сбором клюквы, Настя не заметила, как сошла с тропы и неожиданно оказалась у той самой «палестинки», усыпанной ягодами, к которой хотел дойти Митраша. Настя начала поспешно собирать клюкву. Отвлеклась только тогда, когда случайно зацепила рукой плеть, на которой лежала гадюка. Оглянувшись, Настя заметила собаку Травку. Девочка ласково ее позвала, поделилась с собакой хлебом и наконец вспомнила о Митраше. Девочка громко позвала брата, но, не услышав унесенный ветром ответ, присела возле корзины и заплакала.
10:Травка, «чуя беду человеческую», подняла высоко голову и завыла. На вой собаки спешил с другой стороны болота Серый. Травка услышала, что поблизости лиса загоняет зайца-русака, и побежала за добычей в сторону Слепой елани.
Объяснение:
ответ: цитатна характеристика Тільтіль і Мітіль
Герої нічого не бояться, вони мужньо дивляться в обличчя Долі, підкоряють природні стихії, перемагають смерть. Діти жили в небагатій сім’ї,але були оточені батьківською і материнською любов’ю. Досліджуючи текст, ми прийшли до висновків:
Тільтіль бережно ставиться до свого птаха: «Я його не віддам, тому що він мій!»
-добре пам’ятають про свою родину: «… три братики і чотири сестрички»;
-не заздрять багатим: «А чому ж заздрити» ,- каже Тільтіль.
-надзвичайно акуратні. Дідусь про Мітіль говорить: «Поглянь на неї!…яке в неї волоссячко, які оченятка і як від неї приємно пахне!» Бабуся: «Які ж ви гарненькі, чистенькі!..»
-діти надзвичайно допитливі: вони розпитують про все, що їх цікавить у дідуся з бабусею,у Душі Світла , у Країні Майбутнього;
-Тільтіль дуже відповідальний: він обіцяє Душі Світла повернутися вчасно із Царства Ночі й дотримує слова: «Це надзвичайно важливо, треба йти»;
-Діти люблять один одного, Мітіль відчуває підтримку брата, а Тільтіль, в свою чергу, заспокоює її,коли вона боїться і не може далі йти;
-наполегливі, безстрашні: перепони , які зустрічають на шляху їх ніскілечки не лякають і не зупиняють;
– впевнені у собі «…ви не маєте права відмовляти людині. Я це знаю.»;
– ввічливі та уважні до старших: до Ночі звертається : «добродійко», до Дуба: «вибачте,добродію», до Блаженства: «…глибоко шановний Сите Блаженство»;
– самостійно приймають рішення;
– захоплюються красою;бережно ставляться до природи, навіть батька намагаються виправдати перед Дубом;
– іноді розчаровуються: коли діти впіймали багато птахів, але вони всі повмирали;коли дерева не хочуть їм допомагати;
– безстрашні,сміливо ведуть себе на кладовищі, сміливо заглядають у майбутнє;
– розуміють, у чому сенс життя, а тому відмовляються сісти за стіл Великих Блаженств;
– винесли урок з Країни Спогадів, що потрібно згадувати померлих.
Тільтіль і Мітіль пройшли значні випробування,вони змінилися. Коли вони прокинулися, то на все, що оточувало їх, дивилися зовсім по-іншому. Тільтіль придивився до своєї горлиці, й сам здивувався. «Та він же синій!..Та це ж моя горлиця! Адже, коли я йшов, вона такою синьою не була! Так це ж і є той Синій птах, котрого ми шукали! Ми за ним ходили в таку далечінь,він, виявляється,тут!..»
Діти дроворуба подолали нелегкі випробування перш ніж знайшли Істину, зрозуміли, що щастя поряд. Автор ніби устами героїв говорить:не лякайтеся шукати, не зупиняйтеся перед Невідомим, ідіть і сміливо відчиняйте браму Таємниць,усі жахи німіють перед людиною,яка невпинна в пошуках Істини.
Объяснение:
