Софійка, учениця 7-В класу, безнадійно закохана у свого однокласника Вадима Кулаківського. Через нерозділене кохання вона порівнює себе з Русалонькою з однойменної казки Г. К. Андерсена. Від нього вона дізналася, що він живе з бабусею і що рід Кулаківських проклятий. Щоб завоювати його прихильність, дівчинка вирішує розслідувати прокляття роду й зняти його.
Тітка Сніжана мала вийти заміж. Софійка знайшла фото тітки з нареченим, на якому побачила здалеку постать незнайомого маленького хлопчика. Тримаючи в руках світлину, вона випадково залізла у велику стару шафу. Зі скрипом, що нагадував слово „коралі”, двері зачинилися, і Софійка опинилася саме в тому місці і в той час, коли закохані фотографувалися. Вона здогадалася, що шафа має чарівні властивості. Щоб повернутися в реальний час, дівчинка сказала слово „коралі” навпаки — „іларок” — і повернулася додому. Трохи згодом Софійка і Сніжана дізналися, що маленький хлопчик на фотографії — син Сніжаниного нареченого, який їй колись збрехав, що ніколи не був одружений і дітей не має.
Щоб побачитися з Вадимом, Софійка зайшла до нього додому. Поки його не було, бабуся показала дівчинці фотографію чоловіка з роду Кулахівських, від якого й почалося прокляття роду. Випадково Софійка цю світлину забрала додому.
Софійка загубила родове коралове намисто. Його знайти допоміг їй Софійчин ровесник Сашко, учень сусідньої школи. Він завжди намагався бути їй у пригоді в усьому. Завдяки Сашкові дівчинка довідалася, що корали вкрав Вадим Кулаківський, але він пояснив свої дії прокляттям, що тяжіє над ним. Намагаючись з'ясувати причини вчинків Вадима, Софійка зі старою фотографією в руках знову потрапляє в минуле до Гордія Кулаківського, Вадимового діда.
По развитию сюжета кажется, что маляр проснется и мальчишек отлупит. Но маляр оказался добрым и снисходительным человеком. Под напускной грубостью крылась ласковость и нежность по отношению к детским шалостям. "Маляр оттрепал Ваську и грозил окунуть в ведерко, но скоро развеселился, гладил по спине Ваську и приговаривал: ― А ты не реви, дурашка. Такой же растет у меня в деревне. Что хозяйской краски извел, ду-ра… да еще ревет!. . С того случая маляр сделался нашим другом. Он пропел нам песенку и про темный лес, как срубили сосенку, как «угы-на-ли добра-молодца в чужу-дальнюю сы-торонушку… » Хорошая была песенка. И так жалостливо пел он ее, что думалось мне, ― не про себя ли и пел ее? Пел и еще песенки ― про «темную ноченьку, осеннюю» , и про «березыньку» и еще ― про «поле чистое» … Впервые тогда, на крыше сеней, почувствовал я неведомый мне дотоле мир, ― тоски и раздолья, ― таящийся в русской песне, неведомую в глубине своей душу родного мне народа, нежную и суровую, прикрытую грубым одеянием. Тогда, на крыше сеней, в ворковании сизых голубков, в унылых звуках маляровой песни, приоткрылся мне новый мир ― и ласковой и суровой природы русской, в котором душа тоскует и ждет чего-то… Тогда-то, на ранней моей поре, ― впервые, может быть, ― почувствовал я силу и красоту народного слова русского, мягкость его и ласку, и раздолье. Просто пришло оно и ласково легло в душу. Потом ― я познал его: крепость его и сладость. И все узнаю его"…
(Скорочено)
Розділи 1—10
Софійка, учениця 7-В класу, безнадійно закохана у свого однокласника Вадима Кулаківського. Через нерозділене кохання вона порівнює себе з Русалонькою з однойменної казки Г. К. Андерсена. Від нього вона дізналася, що він живе з бабусею і що рід Кулаківських проклятий. Щоб завоювати його прихильність, дівчинка вирішує розслідувати прокляття роду й зняти його.
Тітка Сніжана мала вийти заміж. Софійка знайшла фото тітки з нареченим, на якому побачила здалеку постать незнайомого маленького хлопчика. Тримаючи в руках світлину, вона випадково залізла у велику стару шафу. Зі скрипом, що нагадував слово „коралі”, двері зачинилися, і Софійка опинилася саме в тому місці і в той час, коли закохані фотографувалися. Вона здогадалася, що шафа має чарівні властивості. Щоб повернутися в реальний час, дівчинка сказала слово „коралі” навпаки — „іларок” — і повернулася додому. Трохи згодом Софійка і Сніжана дізналися, що маленький хлопчик на фотографії — син Сніжаниного нареченого, який їй колись збрехав, що ніколи не був одружений і дітей не має.
Щоб побачитися з Вадимом, Софійка зайшла до нього додому. Поки його не було, бабуся показала дівчинці фотографію чоловіка з роду Кулахівських, від якого й почалося прокляття роду. Випадково Софійка цю світлину забрала додому.
Софійка загубила родове коралове намисто. Його знайти допоміг їй Софійчин ровесник Сашко, учень сусідньої школи. Він завжди намагався бути їй у пригоді в усьому. Завдяки Сашкові дівчинка довідалася, що корали вкрав Вадим Кулаківський, але він пояснив свої дії прокляттям, що тяжіє над ним. Намагаючись з'ясувати причини вчинків Вадима, Софійка зі старою фотографією в руках знову потрапляє в минуле до Гордія Кулаківського, Вадимового діда.
Объяснение: надеюсь я так панела...