Народна мудрість говорить: «Щоб справжньою людиною стати, тре ба добре працювати» . Отже, праця — це першооснова людського життя, яка створила людину. А тому, мені здається, без праці немає справжньої людини. Над великою силою праці я задумався ще в дитинстві. А до мені в цьому казка «Дідова дочка і бабина дочка» . Дідова дочка виросла у праці. Праця зробила її лагідною, людяною. А бабина дочка — нероба, ледача, за що і була покарана. І тоді я прийшов до висновку: щоб чогось досягти, треба працювати. Побажання синові вирости справжньою людиною звучить у поезії М. Рильського «Синові». Батько хоче, щоб його син виріс справжньою людиною: чесною, працьовитою, чуйною, люблячою, вірним слову і обо в’язку. Ще одна народна мудрість гласить: «Земля не може жити без сонця, а людина без щастя» . Тому мені здається, що людина повинна бути ще і щасливою, мати багато гарних друзів. Такою, на мою думку, має бути справжня людина.
Рассказ Ивана Сергеевича Тургенева «Бежин луг» — это один из самых прекрасных рассказов о природе. Тургенев описывает луг глазами охотника — человека, влюбленного в свой край, в родную природу. Охотник подошел к мальчикам, которые пасли лошадей. Он не хочет им мешать, поэтому любуется ночным лугом. Как он говорит, картина, открывшаяся его взору, была чудесная: «Около огней дрожало и как будто замирало, упираясь в темноту, круглое красноватое отражение; пламя, вспыхивая, изредка забрасывало за черту того круга быстрые отблески; тонкий язык света лизнет голые сучья лозника и разом исчезнет; острые, длинные тени, врываясь на мгновенье, в свою очередь, добегали до самых огоньков: мрак боролся со светом. Из освещенного места трудно разглядеть, что делается в потемках, и потому вблизи все казалось задернутым почти черной завесой; но далее к небосклону длинными пятнами смутно виднелись холмы и леса. Темное чистое небо торжественно и необъятно высоко стояло над нами со всем своим таинственным великолепием. Сладко стеснялась грудь, вдыхая тот особенный, томительный и свежий запах — запах русской летней ночи. Кругом не слышалось почти никакого шума… Лишь изредка в близкой реке с внезапной звучностью плеснет большая рыба и прибрежный тростник слабо зашумит, едва поколебленный набежавшей волной… Одни огоньки тихонько потрескивали». Этот ночной пейзаж вселяет в героя и читателя гармонию, спокойствие, какую-то тихую радость. Тургенев так мастерски рисует нам этот пейзаж, что мы не просто видим его, но еще ощущаем то же, что и мальчики, собравшиеся вокруг костра. Природе в рассказе отведено много места. Тургенев не просто показывает нам красоту русской природы, но еще высказывает философские мысли. Глядя на ночное небо, охотник задумывается о беге времени, о космосе и ином: «Луны не было на небе: она в ту пору поздно всходила. Бесчисленные золотые звезды, казалось, тихо текли все, наперерыв мерцая, по направлению Млечного Пути, и, право, глядя на них, вы как будто смутно чувствовали сами стремительный, безостановочный бег земли…» Такое философское настроение не проходит у героя и на рассвете, наоборот, он чувствует начало нового дня и новой жизни. Природа как бы говорит ему, что все меняется к лучшему, что за темнотой обязательно наступает рассвет, что окружающий мир прекрасен и этому надо радоваться. В конце рассказа Тургенев дает восхитительную картину рассвета, которая заражает оптимизмом и бодростью: «…полились сперва алые, потом красные, золотые потоки молодого, горячего света… Все зашевелилось, проснулось, запело, зашумело, заговорило. Всюду лучистыми алмазами зарделись крупные капли росы; мне навстречу, чистые и ясные, словно тоже обмытые утренней прохладой, принеслись звуки колокола, и вдруг мимо меня, погоняемый знакомыми мальчиками, промчался отдохнувший табун».
Рамантызм – надзвычай важны этап у развіцці культуры, гэта сапраўдная рэвалюцыя ў мастацтве, не толькі ў літаратуры. рамантыкі падпарадкавалі сабе тэатр, жывапіс, музыку, філасофію, многія гуманітарныя навукі. а ў літаратуры тэмп развіцця надзвычай паскорыўся, новыя плыні і напрамкі ўзнікалі і развіваліся нават за месяцы. як ні ў адну іншую эпоху, літаратура рамантызму звязана з філасофіяй. рамантыкі сцвярджалі веру ў панаванне духоўнага пачатку ў жыцці, падпарадкаванне матэрыі духу. адным з выдатных пісьменнікаў-рамантыкаў быў ян баршчэўскі. вяршыняй творчасці пісьменніка стала кніга "шляхціц завальня, або беларусь у фантастычных апавяданнях". яна складаецца з чатырнаццаці апавяданняў міфалагічна-фальклорнага зместу, сюжэты якіх аповеды падарожнікаў у доме шляхціца завальні падчас доўгіх зімовых вечароў. усе апавяданні глыбока павучальныя і ў той жа час займальныя. найбольш цікавыя апавяданні "плачка" і "сын буры". "плачка" - адно з самых незвычайных апавяданняў кнігі. у гэтай гісторыі апісваецца незвычайная прыгожая кабета, якая з'яўляецца ў пакінутых , у пустых касцёлах і на руінах. на яе вачах заўсёды блішчэлі слёзы, з-за таго людзі называлі яе плачкай. вобраз плачкі сымвалізуе, што ў чалавека на першым месце павінны быць не матэрыальныя, а духоўныя каштоўнасці. яна плача, бо іх, каштоўнасці, не бачаць, не разумеюць, ганяюцца за ўяўным, несапраўдным. у апавяданні "сын буры" сляпы францішак расказвае пра сваю сустрэчу з дзіўным пілігрымам, які назваў сябе сынам буры. у час буры гэты чалавек не хаваўся ад дажджу і ветру. сын буры расказаў, як некалі каля беднай хаціны сваіх бацькоў спаткаў плачку, апранутую ў сукенку вясёлкавых колераў і з кветкамі на галаве. плачка паказала юнаку далёкі свет, над якім пад аблакамі кружылі арлы. хлопе вырашыў пабачыць, што дзеецца на свеце, і з таго часу блукае па зямлі. сын буры - чалавек, апантаны вечнай прагай творчасці, пошуку ісціны, пазнання, дзеяння. вобразы плачкі і сына буры арыгінальны і не сустракаюцца ў іншых славянскіх літаратурах. кніга "шляхціц завальня" ўздымае перш за ўсё маральна-этычныя праблемы. але паўстаюць яны ў цікавых міфалагічных вобразах.
ба добре працювати» . Отже, праця — це першооснова людського життя,
яка створила людину. А тому, мені здається, без праці немає справжньої
людини.
Над великою силою праці я задумався ще в дитинстві. А до
мені в цьому казка «Дідова дочка і бабина дочка» . Дідова дочка виросла
у праці. Праця зробила її лагідною, людяною. А бабина дочка — нероба,
ледача, за що і була покарана. І тоді я прийшов до висновку: щоб чогось
досягти, треба працювати.
Побажання синові вирости справжньою людиною звучить у поезії
М. Рильського «Синові». Батько хоче, щоб його син виріс справжньою
людиною: чесною, працьовитою, чуйною, люблячою, вірним слову і обо
в’язку.
Ще одна народна мудрість гласить: «Земля не може жити без сонця,
а людина без щастя» . Тому мені здається, що людина повинна бути ще
і щасливою, мати багато гарних друзів.
Такою, на мою думку, має бути справжня людина.