М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации
parahonya90
parahonya90
07.10.2020 20:18 •  Литература

Какие детали в рассказе лапти?

👇
Открыть все ответы
Ответ:
tlplusp02d7u
tlplusp02d7u
07.10.2020
Кожної людини повинні бути Краса, Натхнення, Радість і Таємниця. Вони виховують і вивищують нашу душу, вони роблять нас Людьми, дають нам можливість творити і мріяти, сили прагнути до мети і боротися. У них ми черпаємо заспокоєння і надію, вони дають нам відчуття впевненості у нашому мінливому світі. Ця розповідь показує, що Краса, Натхнення і Радість – навколо нас, потрібно тільки придивитися, помітити їх і зрозуміти, що все не так погано, якщо ми можемо це бачити і відчувати. І Таємниця не тільки в тому, що Краса вічна, а ще і в тому, що вона – у всьому, що нас оточує, від величезного неба до маленького листочка, від крихітної квітки в траві до птиці в небі. І коли ми розуміємо, що це – назавжди, розуміємо і те, що не може бути все погано, що ще є чому радіти і чим надихатися. І це – вже щастя.На мене справила сильне враження саме картина Леонардо да Вінчі – «Мона Ліза дель Джоконда». Нечіткий зеленувато-сірий пейзаж у серпанку створює перспективу і загадковість, контрастуючи з темним одягом Джоконди, що, у свою чергу, підкреслює її обличчя, повне внутрішнього світла, ніжною сили і таємниці.Здається, що вона поза часом, тому що дізналася щось важливе, і тепер це оберігає її і дає надію і впевненість. Але Мона Ліза, незважаючи на м’яку посмішку, справляє враження дуже впевненої жінки, тільки впевненість ця непомітна і не показна,  просто це – невід’ємна частина її натури. Її обличчя полонить жіночністю і мудрістю, і не вікової, а жіночої, і це робить Джоконду еталоном жіночності ще на довгі роки, адже не дарма ж кажуть: «посмішка Джоконди».Мені і справді Джоконда здається вічною. Вічний пейзаж за її спиною, його сірувато-блакитна холодність і таємнича димка, вічні невимушені складки сукні Мони Лізи, вічна її м’яка, загадкова і нескінченно жіночна усмішка. Неначе вона існувала завжди, дивилася на людей з рами картини і терпляче чекала зміни століття. Чекала, поки людина повірить у себе, розкриє всі можливості свого тіла і розуму та стане вільною. Саме з таким настроєм і в таку епоху писав її Леонардо да Вінчі. І, судячи з мудрості і впевненості її погляду, цей день настане. А до тих пір Джоконда буде чекати в своїй терплячій мудрості, даруючи все новим і новим поколінням загадку своєї посмішки.Не дарма сказано, що той, хто не поважає свого минулого, не може будувати майбутнє. Культурні пам’ятники іноді – це єдине, що залишилося нам від наших предків. Пам’ятки старовини можуть багато розповісти і про історію нашого народу, і про його культурні традиції. Звичайно, правильно і повно розшифрувати їх можуть тільки фахівці, але це ж не значить, що ми не повинні поважати і берегти свідоцтва минулого.Виховання такої поваги та бережливого ставлення повинно входити в кожну загальноосвітню програму і мати місце в кожній родині, особливо зараз, коли відбувається становлення нашої молодої держави і нашої нації. Найчастіше зневажливе ставлення до історично цінних знахідок під час будівництва викликано стислими термінами, тому потрібно культивувати в громадянах пріоритет духовних цінностей над матеріальними. Історія не важливіше сьогодення і майбутнього, але вона їх супутниця, вона втілює те, що було, і те, чого не змінити. Її потрібно шанувати і вивчати. І ключ до неї найчастіше – саме пам’ятники культури, такі, як «Портрет пані Лізи дель Джоконди» Леонардо да Вінчі.
4,8(7 оценок)
Ответ:
Fartyw
Fartyw
07.10.2020

Практически каждый человек в своей жизни вплотную подходит к той черте, за которой ему нужно будет держать ответ за свои поступки не перед окружающими, а перед Богом. Не избежал этой участи и Федор Тютчев, который незадолго до смерти переосмыслил свой жизненный путь, оказавшийся далеко не самым безоблачным и счастливым. Поэт существовал словно бы в параллельных мирах, один из которых был блистательным и исполненным радостей. Это касалось успешной дипломатической карьеры поэта, который очень быстро понимался по служебной лестнице, став в итоге одним из самых влиятельных людей в государстве. Однако от многих была скрыта личная жизнь Тютчева, которая оказалась полна драматизма, взлетов, падений и несбыточных желаний. Первый брак поэта окончился крахом, так как любимая супруга Элеонора так и не смогла оправиться от неудачного путешествия, во время которого судно с семьей Тютчевых на борту потерпело крушение.

Вскоре поэт женился вновь, хотя и не рассчитывал на то, что когда-нибудь сможет испытывать к женщине столь нежные и теплые чувства. Его избранница Эрнеситна Пфеффель оказалась не только весьма мудрой женой, но и верной Но пройдет менее 10 лет, и этот брак окажется под угрозой, так как 40-летний Тютчев, словно мальчишка, влюбится в 18-летнюю Елену Денисьеву, которая станет его гражданской супругой.
Об этом любовном треугольнике долгие годы судачил весь Петербург, так как Тютчев даже не пытался выбрать кого-то из двух женщин, так близких его сердцу. Он просто жил на две семьи, пытаясь быть примерным супругом и отцом. Раскаяние в подобном грехе пришло к поэту гораздо позже, когда в наказание он не только лишился своей возлюбленной, скончавшейся от чахотки, но и похоронил нескольких детей. В итоге незадолго до смерти он остался один, испытывая острое раскаянье и желание исправить ситуацию. Но жизнь невозможно переписать на чистовик, и самое большое, что удалось сделать поэту в сложившейся ситуации, так это примириться с законной супругой. Именно ей незадолго до смерти автор посвятил короткое четверостишие «Все отнял у меня казнящий бог…», полное покаяния, скорби и, одновременно, благодарности. Тютчев осознает, что, находясь на пороге вечности, потерял все то, что давало ему право считать себя личностью. При этом, размышляя над промыслом Божьим и обращаясь к жене, поэт отмечает: «Одну тебя при мне оставил Он, чтоб я Ему еще молиться смог».

4,6(33 оценок)
Это интересно:
Новые ответы от MOGZ: Литература
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ